Він досі активний. І куревсько небезпечний.
Новацький кивнув. Старий пес мав рацію. Він завжди мав рацію.
10.
Ніхто не сидів надворі; усі мешканці Росохатого юрмилися всередині бару Єжика. На полегшення Мачєя, ще до того, як місцеві жителі прибули, йому подали тарілку бігоса, а на десерт — бутерброд зі смальцем та маринованим огірком. Єдине, чого Єжик сьогодні не подавав — це спиртне. Був час для зустрічі, і рішення потрібно було приймати тверезо.
— Добре, хлопці, — почав власник закладу. — Усі, хто міг прийти, тут. Оскар?
— Тут, — молодий Павлік підняв руку, стоячи прямо у дверях, бо місця залишилося небагато.
— А Анджей? — спитав Єжик.
— Ми щойно повернулися з похоронного бюро; йому треба було трохи поспати, — пояснив хлопець. — Він сказав, що зараз у нього інші справи.
— Випивка? — спитав Сташек.
— Він не п'є. Клянеться, що ніколи не доторкнеться хоча б до краплі спиртного.
— Слава Богу, — сказав Здзіх Здун. — Він порядний хлопець. Обійдеться без горілки.
Йому відповів одностайний шепіт. Мачєй давно помітив, що хоча всі тут люблять випити, ніхто не напивається, і не було жодних суперечок чи бійок. Навіть на щорічному святі врожаю все було приємно та мирно.
— У такому разі, нам треба щось робити, — заявив Єжик. — Вчора сталася жахлива трагедія, найгірша в нашій історії. І я не скажу, що хтось зрубав ще одне дерево, бо, очевидно, ми не віримо в казки. Але будівництво потрібно зупинити.
Ще один схвальний шепіт пробіг залою.
— Поліція покинула територію, — продовжував господар. — Будівельний майданчик порожній, але нехай це вас не обманює, вони повернуться вранці. Прокурор пообіцяв перевірити законність виданих дозволів, але ви знаєте, скільки часу це займе. Знадобиться час, щоб юристи почали працювати. Тим часом вони вирубають регєль, потім викопають ями та заллють фундамент, і тоді ніхто не скасує їхній дозвіл, навіть якщо і було якесь шахрайство чи хабарництво.
— Тобто закон не на нашому боці? — запитав Старий Здун.
— Закон ніколи не є на жодному боці, — відповів Єжик, викликавши сміх. — Ми мусимо зупинити будівництво, доки не будуть вирішені юридичні питання. Зараз серпень. Ми маємо затримати їх до листопада. Дати їм зрозуміти, що їм тут буде нелегко. І, як ми домовилися вчора, будемо блокувати все, що зможемо. Але вони повинні одержати сильний сигнал.
— Який? — спитав Оскар.
— Такий польський, — відповів Єжик. — Якщо сила аргументів не спрацює, доведеться використовувати аргумент сили.
В приміщенні бару запала тиша. Потім почали з'являтися конкретні ідеї. А коли рішення нарешті були прийняті, три демони, що висіли над баром, цього разу, здавалося, спостерігали за цим зі схваленням.
11.
Старший аспірант Пшемислав Новацький точно знав одне (і йому не потрібні були жодні слідчі методи, щоб це з'ясувати): його дружина вб'є його. В черговий раз він затримався на роботі допізна, і коли визирнув у вікно, його зустріла темрява ночі. Він втратив відчуття часу. Що ж, йому подобалася ця робота; не було чого приховувати. А його дружина, будучи дружиною, погрозливо помовчить, і це все.
Він глянув на файл, який одержав від аналітика. Список усіх мешканців Росохатого. Це був його стіг сіна, який він мав підпалити, але насправді невеликий. Сто двадцять три людини. Ну, сто двадцять дві з учора. Він викреслив ім'я Магдалени Халіцкої, яку всі все одно називали Лєнкою. Після того,як відняв дітей — власне, всіх, кому не виповнилося вісімнадцяти років — у нього залишилося дев'яносто вісім осіб.
Тепер він мусив подумати, кого ж усунути ще. Жінок? Статистика чітко показувала, що чоловіки частіше вбивають; у дев'яти з десяти випадків злочинцем виявлявся чоловік. Більше того, чи зможе жінка підійти до охоронця, який, зрештою, був поліцейським у відставці, відрубати йому руку, а потім убити його одним ударом у голову? Чи зможе вона викопати труп, перенести його через огорожу, потім витягнути на пагорб і покласти в машину? Доводиться робити сміливі припущення, коли у тебе немає реальних відправних точок. Він зупинився на чоловіках. Сорока двох.
Добре, від цього числа йому довелося відняти найстарших, але також усіх, хто досяг дорослого віку, скажімо, за останні два роки. Залишилося двадцять п'ять.
Копиця сіна справді виявилася маленькою. Тепер йому навіть не мусив її підпалювати.
12.
Ніч — союзник для одних, ворог для інших. Століттями існувало правило, що чесні люди залишаються вдома після настання темряви, тоді як чудовиська влаштовують засідку на тих, кому бракувало здорового глузду та хто нехтував цими законами. Темрява була домівкою зла, і донині практично нічого не змінилося.
Але що, коли б добрі люди під покровом ночі вирушили назустріч чудовиськам? Мачєй не знав відповіді, але й ніхто з натовпу, який тепер рухався, маючи темряву та місячне світло в якості союзників.
Це була дивна демонстрація, така відмінна від тієї, що відбулася попереднього вечора, коли, стривожені подіями на регєлі, всі вибігли з бару та помчали до гаю. Сьогодні вони спокійно покинули бар у Єжика, маючи чіткий план та чітку мету. Усі знали, що робити. Усі також усвідомлювали, що мають бути там цілими та неушкодженими. Люди — стадні тварини, а стадо може захищатися. Воно також може атакувати. Будівельний майданчик був покинутий, але Оскар повідомив їх про це. Забудовниця ще не встигла найняти нових охоронців, тому ніхто не стояв на їхньому шляху. І це було добре, бо вони не хотіли нікого скривдити.
Ворота одразу ж піддалися, а за ними й стовпи огорожі. Працювали методично. У них були сокири, лопати, кусачки та захисні рукавички. Мачєй виводив техніку, яка зберігалася під брезентом, на вулицю перед будівельним майданчиком. З жилого контейнера вони взяли бензопилу та дрібні інструменти, радіоприймач, мікрохвильову піч та електричний чайник. Можливо, хтось приніс їх сюди, можливо, навіть той перший нещасний охоронець?
Коли Сташек нарешті подав сигнал, усі вийшли на вулицю. Єжик перевірив потужним ліхтариком, чи забрали все, потім взяв каністру з бензином від Старого Здуна та вилив її вміст у контейнер. Спалах вогню, а потім горіло досить сильно.
Ніхто не промовив ні слова.
Коли демони харчуються, доречно мовчати.
РОЗДІЛ 9
1.
Мачєй стояв перед регєлем і розмірковував, чи є у світі насправді якісь сили, які люди не можуть осягнути власним розумом. І наскільки потужні ці сили? Ким би вони не були, вони діяли досить тонко, звідси й людська невпевненість щодо їхнього існування. Однак те, що він побачив зараз, було не результатом невідомих сил, а звичайних людських рук. Позавчора мешканці Росохатого розмірковували, як вирішити проблему будівництва, але минулої ночі послухали найдавнішого заклику, відомого людству, і просто пішли на війну.
Паркан зник. Вся будівельна техніка, яку зібрав власник, була складена поруч на дорозі. Житловий контейнер позначив свою недавню присутність чорною, обпаленою плямою. Горів він швидко та яскраво; пожежників ніхто не викликав. Він не становив загрози для сусідніх будівель, гаю чи лук, тому просто згорів, відкидаючи криваве сяйво на рішучі обличчя місцевих жителів.
Так і треба було поступити.
Таке рішення було прийнято минулої ночі.
— Скільки себе пам'ятаю, тут був мир, – поясняв Сташек під час вчорашньої зустрічі. — Доки не з'явився цей будівельний проект. Два трупи за три дні? Що буде далі?
Мешканці чудово знали, що буде далі, і, звичайно ж, що може статися, якщо вони нічого не зроблять. Тож вони й зробили. Мачєй теж, і вони спочатку спостерігали за ним, а потім допомагали. Хто з них знав його таємницю? Чи тільки Сташек? Йому не залишалося іншого вибору, окрім як приєднатися до них, виривати стовпи паркану, викидати їх у контейнер, виводити машини на дорогу, а потім спостерігати, як горить чужа фортеця.
— Ми повинні піклуватися про своїх! — переконував Сташек, а присутні кивали на знак згоди. — Ми їх виженемо, а потім купимо цю землю і подбаємо, що ніхто з чужинців більше ніколи її не захопить.
Мачєй глянув на подвір'я родини Павліків і побачив Оскара, який стояв на сходах перед будинком. В одній руці він тримав чашку кави, інша лежала на перилах, але нервові рухи його пальців видавали те, що відбувалося з хлопцем останніми днями. Скільки всього на нього звалилося? Багато. Дівчина померла у нього на руках. Мати перенесла другий серцевий напад і була госпіталізована до реанімації. Чи стоїть він там зараз, думаючи: "що ще?".
Оскар помітив його і підняв руку на знак привітання. Мачєй відповів тим же самим.
— Пан кави вип'є? — спитав хлопець.
— Заспокойся, який я пан, мене звуть Мачєй. — Він простягнув руку, і хлопець потиснув її. — І кави вип'ю.
— Добре, бо я не люблю пити на самоті.
Оскар показав йому столик в альтанці перед будинком і зник всередині, потім вийшов з кофейником чорного напою та двома філіжанками. Вони сіли, сховавшись від дедалі палючого сонця.
— Батько до мами поїхав, — повідомив Оскар. — Він сказав, що винайме там квартиру, щоб бути ближче до лікарні. Боїться, що мама цього разу помре.
— Вони люблять одне одного.
— Дуже. Дивно, що в дитинстві ми не бачимо цієї любові між батьками; ми зосереджуємося на тому, щоб вирвати її у матері й батька для себе. Настає момент, коли все стає зрозумілим, але зазвичай це відбувається вже пізно.
— Така вже людська доля, — відповів Мачєй. — А діти такі і є, запрограмовані як егоїсти. Ми вважаємо себе за вищих істот, але нами керують ті ж механізми, що й гієнами, які вбивають своїх найслабших братів і сестер, щоб отримати більше їжі для себе.
— Я залишуся тут, — несподівано оголосив Оскар. — Що б не сталося. Ти ж переїхав сюди нещодавно. Два роки тому, так?
— Вірно..
— Чому?
— Не знаєш? — спитав Мачєй, певний, що Сташек усім розповів про його минуле.
— Часи, коли звичайні злочинці втікали до Бещад, давно вже минули, — відповів хлопець. — Колись тут шукали притулку ті, хто скоїв злочини проти життя чи майна; сьогодні тут шукають притулку ті, хто йшов проти своїх родин і власної совісті. Вбивали своїх близьких непосильною працею, довіряли корпоративним богам, помордували власне життя, ганяючись за успіхом.