Їй кортіло дістати захований серед них кросворд, і перевести подих, але часу на такі легковажності було обмаль. Їй довелося перевірити скатертини, чи не пожовтіли якісь. У неї їх було три.
На першій були плями від борщу, ще з того Святвечора, коли Рисєк посварився з її батьками. Того дня вона віднесла скатертину від матері, щоб випрати, але з чищенням не порадила. Вона залишила її, не знаючи чому. Треба було порізати на кухонні рушники чи щось таке.
Друга обгоріла в кількох місцях. Чорт забирай, це було після Великодня, коли Рисєк заснув п'яний за столом, і сигарета випала йому з руки. Про дірку вона і забула. Планувала зашити. Галина порівняла скатертину, просочену борщем, з обгорілою; вони були різних відтінків. Ой, недобре. Але була ще й третя.
А звідки взялася ця жовта смуга? Так, вона пам'ятала. Попередні свята. Рисєк почав сваритися зі своїм шурином, а потім почав миритися. Вони хотіли обійнятися через стіл і перекинули глечик різдвяного компоту, а потім перекинув ще й склянки з кавою. Галина вже лягла спати, і до ранку пляма висохла, а вона її не випрала. Треба було б щось з нею зробити. Якби вона почала це робити, коли пляма була свіжою, то змогла б випрати все, навіть борщ. Достатньо було трохи солі чи лимонного соку та випрати, але після сварки у батьків не змогла, бо Рисєк наказав їй спати в машині. Вона обійняла Пьотруся, і вони чекали, поки в квартирі згасне світло, а потім тихо прокралися додому. Останнє, про що вона думала, це про прання.
Ну що ж, вона зробить з цих двох скатертин одну. Вона покладе її на стіл швом посередині і якось накриє вінком. Якось воно буде.
Три години.
5.
Рисєк не був дурним і знав, що весь завод одразу після перерви кинеться до "Меркурія", щоб реалізувати милостиню від багатого німця. Прокляті фрици. Вони й досі не вибачилися, і, курва їхня мати, їм було за що вибачатися. Тепер вони кидають п'ятдесят злотих, а полячки радіють, як діти, замість того, щоб гнати їх стусанами. До чого це все дійшло? А він, поляк з діда-прадіда, тепер буде працювати на гестапівця? Не діждуться.
Він вийшов з заводу за чверть години перед закінченням роботи, щоб з'явитися у магазині першим. Він не збирався штовхатися крізь двері з цією жадібною купою невдах, та вони, мабуть, все одно прийдуть за горілкою, і йому ще не вистачить. Він увійшов до "Меркурія", взяв пластиковий кошик для покупок і попрямував до відділу з алкоголем. Вибір був пристойний, можна було вибрати як з нижчого, так і з вищого цінового діапазону, але, Боже, дорога горілка це ж для дурнів. Він пив усілякі напої і, чесно кажучи, не міг відрізнити одну від другої. Одного разу, коли він був у свого шурина, той поставив на стіл "Виборову", нібито якийсь раритет. Дурний ідіот.
Він глянув на ціну та взяв два півлітри найдешевшої горілки, потім вибрав п'ять пляшок пива. Порахував загальну суму, і у нього знову розболілася голова. Неважливо, він просто вип'є пива, і все буде добре. Решту горілки він знайде ближче до дому, як і планував; не стане він тягти пляшки через усе місто. Свята — це час для відпочинку, і він не мав наміру бігати по околицях за пляшкою, якби йому забракло.
Він поставив кошик, вміст якого солодко дзвенів, біля каси. Треба ще буде купити пакет. Продавщиця посміхнулася йому та завантажила касу товаром, кожне натискання клавіші супроводжувалося тихим звуковим сигналом. Рисєк додав пакет із міцними ручками.
— Сорок дев'ять тридцять, — повідомила йому продавщиця.
— Будь ласка.
Він з посмішкою простягнув їй паперовий бон, бо так добре все розрахував; голова у нього була не заради параду.
— О, у вас талон, — зацвіла касирка.
— Хіба його здають не тут? — стурбовано запитав Рисєк.
— Тут, звичайно, що тут, — відповіла жінка, — але на нього не можна купувати алкоголь чи сигарети.
— Що? — підвищив він голос.
— Ну, прошу пана, такі правила.
— В дупі я бачив ці правила, — відповів Рисєк. — Покличте начальницю.
— Але це не допоможе, бо так написано. Ми не можемо давати на бони алкоголь чи тютюнові вироби.
— Навіть пиво? — не довіряв він, бо все це не містилося у нього в голові.
— Це теж алкоголь.
— Та який це алкоголь?
— Правила...
— Кличте керівницю.
— Риху, заспокойся, — почув він позаду себе чоловічий голос. — Як не можна, то не можна, — сказав, як виявилося, Франек. — У продавщиці є ті правила, і все, ти ж знаєш, як воно з тими правилами — їх пишуть ідіоти, а людина повинна мучитися.
— Але ж президент нічого не казав, що без алкоголю, — пояснив Рисєк. — Було ж сказано, що покупки на свята.
— Тут нічого не вдіяти.
— До дупи з таким боном! — почав кричати Рисєк. — І це має бути подарунок?!
— Купи щось інше.
— Що ти маєш на увазі?
— Окрім алкоголю та сигарет, можна купити все, навіть одяг чи побутові товари.
— В дупі я бачив побутові товари!
— Слухай, — примирливо сказав Франек. — Якщо хочеш, я дам тобі чотири десятки за цей бон. У мене більше немає грошей, бо дружина взяла їх на покупки. Десятку поверну після свят.
— Чотири десятки? — підозріло запитав Рисєк.
— Цей бон він же на пред'явника, так? — запитав його колега у продавщиці. — Можна мати два?
— Так, скільки пан забажає, без обмежень, — повідомила жінка.
— Добре, — погодився Рисєк, передаючи конверт колезі та взявши натомість сорок злотих, які той витягнув з гаманця.
— Цього на все не вистачить, — касирка торкнулася кошика.
Рисєк витягнув з кошика дві купюри по п'ять злотих, які в нього були відкладені на пиво після роботи, і зневажливо кинув їх на прилавок. Взяв пакет, облизав палець і розгорнув його, хоча й з труднощами, бо руки тремтіли від нервової напруги. Він пакував пляшки одну за одною, стежачи за тим, щоб ті були рівномірно розташовані. Він подивився на Франека і вказав на нього пальцем.
— Десятка одразу після свят, — попередив він.
— Звичайно, Риху, — відповів його колега. — Веселих свят.
— Яких там веселих, — пробурмотів Рисєк. — На хую я бачив такі свята.
Він вийшов з магазину і ще під кінець грюкнув дверима. Усі були, курва, найрозумнішими. Ні на гріш поваги до людини, зовсім. Він швидко дістав пиво і відкрив пляшку об громовідвід, прикріплений до кута будівлі. Він випив півпляшки залпом, хоча пиво було теплим, але він мав же якось заспокоїтися. От же ж пизда, зіпсувала йому настрій на весь день.
— Відразу ж краще, — сказав він уголос, протяжно відригуючи. Потім допив пиво. і кинув пляшку під ноги.
Він попрямував до автобусної зупинки, трохи спокійніший, хоча ніхто давно його так не дратував. Хіба що Галина, бо у тої був особливий талант його дратувати. Ніби вона з цим народилася. Довбаний Шопен гри на нервах. Завжди усе їй було погано, грошей не вистачало, хоча сама й не порушила дупою, щоб працювати. Але й це колись закінчиться. Або вона піде на роботу, або зникне звідси. Ось що він подарує їй на Різдво.
Він відкрив другу пляшку пива та посміхнувся, задоволений змінами, які запланував на новий рік. Він усе влаштує. Вони ще, курви, здивуються.
Галина знову переглянула холодильник, як генерал, який оглядає армію перед вирішальною битвою багаторічної військової кампанії. Там було все. Вона глянула у блокнот, в якому склала список, щоб нічого не пропустити. Вона особливо пишалася деякими своїми покупками, оскільки їй вдалося вхопити шинку та свинячу вирізку на обід в другий день свят. Рисєк любив свинячі відбивні, він мав би бути задоволений. Першого дня з'їдять бігос, але її чоловік не любив їсти одне й те саме два дні поспіль. Цього разу вона вирішила сама запекти грудинку, і та вийшла насправді смачною.
Жінка зачинила холодильник і підійшла до плити, помішала крупник і спробувала його; суп вийшов досить непоганим. До нього нарізала курячі сердечка, і зараз страва мала сильний м'ясний смак.
Вона оглянула квартиру. Вікна були помиті, все було випрано, пил витертий, і настав час братися за сернік. Глянула на годинник, і в цей самий момент до квартири зайшов Пьотрусь.
— Холодно, — сказав він, а потім кинув рюкзак, який тепер носили майже всі хлопці його віку, куплений в магазині військових запасів.
— Зараз наллю крупнику, відразу зігрієшся.
— Я тільки помию руки, бо впав у парку.
Син попрямував до ванної кімнати.
Галина налила йому супу, переконавшись, що в ньому якомога більше шматочків м'яса та сердець. Відрізала два шматки хліба та поставила воду на чай.
— Так смачно пахне! — вигукнув хлопець, з розмаху сідаючи на стілець.
— Я зроблю тобі чаю.
— Дякую", — відповів він. — Боже, як смачно.
Він швидко їв, задоволено муркочучи. Галина іноді замислювалася, чому він так поводиться, чи не робить він це навмисно, щоб догодити їй. Готувала вона добре, сама це знала, але її син завжди був таким добрим, не лише до неї, а й до всіх.
Її подруга Крися якось сказала їй, що їй просто не вистачає впевненості у власних здібностях. Треба вірити в себе, вмовляла вона її. Зміни зачіску, може купи собі щось нове. Це легко сказати жінці, чий чоловік працював у книгарні, чемно повертався з роботи та доглядав за землею, яку вони мали на ділянках для сімейних. У Галинки теж була така, але Рисєк сказав їй продати її, бо не збирається орати ще й на гектарах. А що стосується зачіски, то коли Крися зробила їй хімічну завивку, як у Кристини Любіч у "Клані", Рисек сказав, що вона схожа на дурепу, і що як старий срач помалюєш, Версалем той не зробиться.
— Як поїш, перемелемо сир.
— На сернік? — запитав Пьотрусь.
— Угу.
— А через скільки повернеться батько?
Жінці не треба було дивитися на годинник, відчувала майже в кістках.
У неї залишилася година.
6.
Рисєк сумно подивився на свою четверту, вже п'яту пляшку пива. Порожню. Він розчаровано зітхнув і, з відчуттям жахливої втрати, попрямував до свого будинку. Він думав випити одне пиво перед обідом, а наступне — на вечір, але так вже склалося. Нещодавно він почув приказку, що всесвіт так бажав. Тепер він міг підтвердити ці слова з упевненістю, спираючись на власний досвід.
Поправив шкіряну сумку, перекинуту через плече, і одразу посміхнувся. Завдяки тому бону у нього було дві надпрограмні пляшки горілки. Він планував купити на свята шість пляшок, але дві впали з небес, а точніше, з пекла, оскільки від німців. Йому потрібно було ще лише чотири, щоб мати все необхідне на наступні кілька днів, але коли підійшов до прилавка магазину, то імпульсивно попросив шість.