Земле рідна! Скільки разів тобі доводилося стояти насмерть, захищаючи свою полю! Та найбільше твоє багатство — це люди, працьовиті, горді, співучі! Не могли вони жити в неволі, вважали, що краще смерть стоячи, ніж життя на колінах!
Горить каганець у маленькій убогій хатинці, тут протягом шести тижнів І пан Франко вечорами писав знамениту повість "Захар Беркут", звертаючись до сниш давнини 1241 року. У ній він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, в якому існує рівноправність, витримає будь які випробування.
Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Понад усе вони люблять свій край, свою землю і цінують свободу. У відтворенні історичного минулого письменнику допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою. Монгольські орди зображені як ворожа сила, що несла смерть і руїну руським землям. Із огидою описує Іван Франко загарбників, порівнюючи їх з хижими звірами, та зрадників українського народу. Хто ж він, кого засудив автор у своїй повісті? Це Тугар Вовк — багатий феодал, який усіляко утискав тухольську громаду і намагався поневолити її. Громада, захищаючи свої інтереси, викликала самоправного феодала на громадський суд. Сцена суду — одна з центральних у повісті. Перед читачем постає приклад справжньої демократії. Тухольці осудили Тугара Вовка за те, що він привласнив громадські ліси й вирішив накласти мито на проїжджих, аби збагачуватися за рахунок простих людей. Тугар Вовк, за його власними словами, "плює на хлопський суд". І не дивно, що він стає зрадником, коли приходять монголи, до речі, — вдруге! Разом із ворожими ватажками він складає плани наступу, видає шляхи і місця оборони тухольців, радить ворогам спалити їхні хати.
- "Захар Беркут" (повний текст)
- "Захар Беркут" (скорочено)
- "Захар Беркут" (аналіз)
- Чому Мирослава, донька боярина, пішла проти батька, стала на бік трудового народу? Чи лише кохання керувало її вчинками? (та інші запитання)
Навіть донька Тугара Вовка Мирослава відреклася від батька. Бо для неї головне — не зрадити себе, діяти гак. як підказують сумління й серце, бо "Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів".
Сміливий Максим Беркут обзиває Тугара зрадником і рабом Чінгісхана, бо для юнака неволя гірше від смерті.
Хоча описані події й відбувалися багато років тому, мені здається, що устрій тухольської громади може бути гарним прикладом і для сучасного покоління, адже дуже часто в нашому суспільстві панує розбрат, зрада і байдужість до потреб інших.