Через терни еміграції, душевний розпач, невисловлену любов до Батьківщини, торування власного поетичного шляху повернувся в Україну
Тодось Осьмачка. Його творчість у 20-х роках XX століття зазвучала оригінально й несподівано переконливо. Збірки "Кручі", "Скитські вогні", "Клекіт" зустріли шалений опір пробільшовицької критики. Бо в поезіях струменіло критичне ставлення до соціалістичного режиму. Наприклад, у вірші "Деспотам" письменник звертається до представників влади:
...Нехай у лапах вашої гордині
в безодню тріпає земля,—
на бій із вами виступить однині
душа знеможена моя!
Але виступивши проти чинних законів, поет змушений був пережити переслідування, нервовий розлад, переховування в різних краях, боязке ставлення оточуючих і, нарешті, еміграцію. У жодній країні не могла знайти спокій бентежна душа митця. Бо любов до рідної землі — Черкащини — переслідувала талановиту людину, виливаючись на папері сповненими болю віршами:
Не те тут говорить і сміх для привіту, Й душа у молитві вже, певно, не та, І тільки на тлі безконечного світу Та сама й незмінна моя самота...
Це рядки з поезії "Незмінність", де змальований фізичний та душевний стан ліричного героя.
Останні роки життя Т. Осьмачка жив у Америці. Нервова хвороба наклала трагічний відбиток на поетову душу. Помер Осьмачка в одній з лікарень США 7 вересня 1962 року самотній і забутий.
Пройшло не одне десятиліття після смерті талановитого українця, щоб з новою силою зазвучали його твори в рідній стороні. Тодось Осьмачка повернувся до України самобутньою творчістю, в основі якої лежать любов, героїчне почуття вічної правди і краси народу.