І. С. Нечуй-Левицький — автор хвилюючої повісті "Микола Джеря". Саме в ній він розповів про жорстокий час кріпацтва, показав боротьбу селян проти гнобителів. У селян виникало нестерпне бажання вирватися із жахливого пекла, на яке перетворилося їхнє життя.
Молодим, красивим змальовує Нечуй-Левицький Миколу, головного героя повісті. Чорнявий, з чорними рівними бровами на засмаглому обличчі. Він був дуже гарний. Микола вмів читати, часто читав Псалтир у церкві, бо мати доклала чимало зусиль, щоб він навчився грамоти.
Хлопець рано починає замислюватись над несправедливістю: чому одні живуть у розкоші та багатстві, а інші стогнуть у неволі? Особливо гостро постало це питання тоді, коли Микола одружився на красивій, але бідній дівчині Нимидорі. Він не мириться з важкими умовами життя. Микола висловлює невдоволеність не тільки на словах — він рішучий у своїх вчинках.
читає Псалтир. У цьому велика заслуга його матері, бо вона не одного півня виносила дякові, щоб той навчив хлопця читати.
Звісно, що такий хлопець подобається дівчатам. Але Микола закохався у бідну служницю —т— кріпачку Нимидору і одружується з нею. Микола розуміє, що відповідальність за долю сім'ї лягає на його плечі. Постійна робота на панщині виснажує всі сили, не залишаючи вільного часу для роботи на своєму полі. Микола дедалі частіше замислюється над долею кріпака. Він бачить, що його батька панщина виснажила.
Він стає на захист своєї дружини, коли її побив осавула, відмовляється жата панське жито, бо своє осипається. Навіть підняв руку на осавулу, хоча потім був покараний: його висікли на стайні нагайками. Душа його постійно протестує, рветься на волю. До нього приєднуються інші вербівчани. А після того, як Микола з іншими чоловіками побили осавулу, він змушений був тікати від пана Бжозовського. Залишивши дружину і донечку, Микола пішов із села, не знаючи ще, куди його приведе життєва дорога.
- "Микола Джеря" (повний текст)
- "Микола Джеря" (скорочено)
- Чому у Миколи зароджується ненависть до пана й панщини? (та інші запитання)
Минали роки в тяжкій, виснажливій роботі на цукроварнях. Сумною була Джерина доля, але зігрівали душу думки про рідну домівку, про дружину, про маленьку донечку, які там залишилися. Мріяв повернутися до них, але не міг, бо страшна кара за непослух панові була неминучою. Може, тому Микола й не корився тим порядкам, які були й на чужині. Його не влаштовувала праця на цукроварнях. Він шукав іншої, сподіваючись здобути собі незалежність і волю. Але мрії його не здійснювались. Вже через багато років, коли кріпацтво було нарешті скасоване, Микола Джеря сивим дідусем повертається до своєї домівки. Не судилося йому застати дружину. Зустрів він у себе вдома тільки доню та онуків. На душі посвітлішало. Скільки часу пройшло, як він покинув рідні краї. І чи варто було? Так. Бо й на схилі віку Микола залишається вірним собі: як і раніше виступає проти панів, шинкарів, які кривдили селян. Глибоку ненависть до своїх кривдників він зберіг до кінця свого життя.