Михайло — семиліток — казковий герой, мужній, відважний. Але мене вражає інше: мені важко уявити сьогодні дитину, яка б у сім років мала таку величезну любов до рідного краю. Та все ж таки я вірю в те, що вони існують — сучасні михайлики... Бо що для цього треба мати? Найперше — велику віру в себе, любов до рідної країни. А в цьому завжди є кому допомогти: тато з мамою, вчителі в школі, друзі — однодумці. Адже всім приємно, незалежно від національності, слухати гімн України, коли перемагає наш спортсмен! І тоді ми здаємося собі такими дружними та з'єднаними, бо то ж наш спортсмен переміг! Тож цей дух єдності треба підтримувати завжди, щоб люди пишалися тим, що вони з України.
Для мене таким сучасним Михайликом-семилітком є мій друг Олег. Він ніколи не дозволить собі кинути обгортку від цукерки десь у кущі, а коли побачить зламану гілку, то підв'яже її. А ще він відвідує спортивну секцію "Спас", де відроджують козацьке мистецтво бути і бійцем, і люблячим сином для рідної землі. Так що справжні сучасні михайлики — семилітки існують, треба тільки пильніше придивитися.