"Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині. Палійчуків", — уже цей початок повісті "Тіні забутих предків" вражає незвичністю світу, куди запрошує нас письменник. Мабуть, перше почуття, яке викликає твір, — це подив — настільки все зображене є новим, не схожим на те, що знала раніше. Справді, хіба можна було уявити казковий карпатський ліс з голосом сокири, з дивними нявками, з веселим і підступним чугайстром, з арідником, щезниками... Це ж М. Коцюбинський, захоплений красою Карпат, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів, розповів про них у повісті і, без перебільшення, зачарував і читачів.
Якоюсь казковою музикою звучать для мене слова "царинка" і "маржинка", хоча означають вони буденні побутові поняття з гуцульського життя. А от трембіта — це вже інша музика, бо вона сповіщала горам і долам про чиюсь смерть. Ще одна мелодія — пісенна — полонила мою душу. Іван чудово грав на флоярі, а Марічка "обзивалась" на цю гру своїми співанками. Після "Тіней забутих предків" такими зрозумілими і близькими стали гуцульські коломийки. Коли іноді чую цей рідкісний для нашого краю жанр, завжди згадую і навіть чекаю Маріччину пісню:
Ізгадай мні, мій миленький,
два рази на днину...
Справді, для мене "Тіні забутих предків" передусім пов'язані з казкою і музикою, хвилюючим і таємничим світом, який притягує, чарує і трохи лякає.
Але ж повість запам'ятовується ще й зворушливою історією кохання, яка, переконана, нікого не залишає байдужим. Гуцульські Ромео і Джульєтта, як називають Івана й Марічку, вразили силою і красою кохання. У кожного з героїв любов єдина на все життя. Вірність їй довелося продемонструвати Іванові. Скільки невимовного горя в його поведінці і вчинках після загибелі Марічки! Письменник порівняв його з ведмедем, "що зализує рани". Іван блукав по лісі, "живлячись ожинами, водою з потоків". І це впродовж шести років! Здавалося, за цей час біль мав пройти. Герой повернувся, одружився, почав ґаздувати. Але ж це був не Іван. Таке враження, що ходив за маржинкою, працював на царинці хтось інший, а Іванова душа продовжувала блукати в лісі понад річкою, щоб почути знайомий голос:
А я тебе ізгадаю сім раз на годину.
- "Тіні забутих предків" (повний текст)
- "Тіні забутих предків" (скорочено)
- "Тіні забутих предків" (аналіз)
- Яке враження справили на М. Коцюбинського Карпати? (та інші запитання)
Не можу без сліз читати опис Святого вечора, коли Іван, молячись, знав, що за його плечима плаче, схилившись, Марічка. Герой так і не зумів забути свого кохання — не зумів жити без нього. Може, цим і пояснюється його загибель...
Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" — по-справжньому хвилюючий твір, у якому поєднуються казка і життя, в якому серед мальовничої природи і самобутніх звичаїв люблять і страждають красиві і ніжні герої, здатні до вірного і єдиного в житті кохання.