Психологічна навантаженість роману Л. Костенко "Маруся Чурай" (1 варіант)

Ліна Василівна Костенко — не тільки талановитий майстер слона, геній літературної думки, вона ще й прекрасний психолог, знавець людських душ. Це засвідчують її твори, серед яких і поезії ("Світлий сонет", "Доля", "Моя любове, я перед тобою" тощо), й великі за обсягом твори, як, наприклад, історичний роман у віршах "Маруся Чурай".

Роман "Маруся Чурай" з'явився друком у 1979 році. У його основі — історична фабула: визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана Хмельницького, героїчна оборона Полтави. На цьому тлі розвивається сюжетна лінія кохання легендарної співачки Марусі Чурай і козака Гриця Бобренка.

Маруся Чурай наділена даром набагато глибше й гостріше за інших відчувати світ, а це значить, що вона близько переймається людськими радощами і стражданнями. Її поетична душа підноситься над буденними проблемами, але через це стає вразливою і незахищеного. Страшну трагедію переживає Маруся, коли дізнається, що її коханий одружується з Галею Вишняківною. Звичайно, вона багатих батьків дочка, у цьому Маруся їй не рівня, та як же ж потяг до світлого, як справжнє кохання? І жити хотів Гриць заможно, і пісні Марусіші чарували його душу, "це, як скажімо, вірувати в Бога і продавати душу сатані":

Грицько ж, він міряв не тією міркою,

В житті шукав дорогу не пряму.

Він народився під такою зіркою,

Що щось в душі двоїлося йому.

Гриць не зміг жити з роздвоєною душею, випив отруйне зілля, що наготувала собі Маруся.

Повністю занурюємося у внутрішній світ переживань головної героїні у третьому розділі "Сповідь", коли Маруся, перебуваючи останні три дні життя у в'язниці, осмислює всі обставини, що призвели до трагедії, і "душа болить", серце розривається від болю втрати, хоч дівчина і не зізнається в цьому:

...Коли так душу випалила зрада,

То вже душа так наче й не болить.

Перша ніч минає з думкою про те, що ніколи вже не проведе вона Гриця в похід і не заспіває йому пісні. Не спалося на другу ніч: згадувалися часи дитинства, перше знайомство з маленьким Грицем, батьківські заповіти, зрада, підтримка Івана Іскри.

.. .А нащо це я згадую? Достоту —

як той німий, що в камені кричить.

Душа і тут знайшла собі роботу,

нема того, щоб сісти й відпочить.

А як згадаю, Боже, як згадаю,

таку печаль у серці розгойдаю! —

страждає народна співачка. Поняття "душа", "серце", "біль" тісно переплітаються в болісному внутрішньому монолозі Марусі Чурай, засвідчуючи її критичний стан, стан людини, яка обрала смерть. Чи не тому вона третьої ночі подумки вже блукає по кладовищу, прощається з рідною хатою, греблею: "Я завтра, сонце, буду помирати. Я перейшла вже смертницьку межу". З цього розділу ми дізнаємося і про душевні вагання Гриця. Йому теж не можна відмовити у переживаннях, та тільки ногами він ходив по землі, не міг осягнути неба.

Марусю помилував гетьман, наказ якого до страти встиг привезти Іскра, та сама вона покарала себе найбільше:

Моє життя — руйновище любові,

де вже ніякий цвіт не процвіте.

Втратила Маруся найцінніше — свій голос, свій талант. Згорає вона від внутрішніх переживань. І хоч письменниця не показує смерті співачки, та назва останнього розділу роману підказує це — "Весна, і смерть, і світле воскресіння". Та вічно житиме світла пам'ять про Марусю Чурай:

— Скажи, зозуле, скільки мені жити? — Кує зозуля... Цілий день кує...

Дивна поетеса, твори якої запам'ятовуються назавжди, талановито змогла передати перипетії внутрішнього життя героїні, її радощі й уболівання, її страждання й любов, безмежну, вічну. Тільки людина з великою душею здатна на це.