Образ Стефана Лієвича в повісті Ольги Кобилянської "Людина" — це образ нової людини, людини майбутнього.
Стефан Лієвич жив і навчався за кордоном, перейнявся там передовими ідеями. Повернувшись на канікули додому, у колі знайомих розповідав про рівність жінок з чоловіками у Швейцарії та інших країнах Європи, про жіночу емансипацію, успішне навчання жінок в університетах і навіть про те, що студентки одружуються з професорами. Він радив дівчатам озброюватися, а зброя ця чиста, сильна — це знання. Майбутнє жінок у їхніх руках, вони самі повинні подбати про себе. Дівчата слухали його, як апостола правди.
Коли молоді дівчата, такі як Олена Ляуфлер, ним захоплюються, пан радник і пані радникова його люто ненавидять. Пані радникова ненавиділа його "з цілої душі, всіма нервами її величезного материнського серця!" Бо Лієвич для її сина Германа не мав ніколи ні приємного погляду, ні доброго слова, навіть набрався сміливості повчати його, докоряючи за легковажне життя, яке веде до згуби.
Олена Ляуфлер покохала Лієвича з першого погляду, з першої хвилини. Бо Стефан Лієвич був особливий. Він говорив тільки правду, не боявся ніколи й нічого. Був цілою людиною, не дробився на шматочки, не гнувся, а прямував безоглядно до праведного. Не задивлявся на жінок очима брудного егоїзму.
Він був справжнім чоловіком, від нього не було чути помад та пахощів, як від жінок. Великий та здоровий, стояв як "пан і король", між іншими, вражаючи своєю статтю і фізичною силою.
- "Людина" (повний текст)
- "Людина" (скорочено)
- "Людина" (аналіз)
- "Людина" (реферати)
- Яким батьки бачили майбутнє свого сина Германа? Чи виправдав він їхні сподівання? (та інші запитання)
Стефан Лієвич — чесна людина. Покидаючи Олену, яку палко кохає, на два роки, він не хоче, щоб вона клялася йому в вірності. У своїх почуттях і у вірності Лієвич упевнений, бо він — чоловік. Він може панувати над обставинами, і його доля залежить тільки від нього. Лієвич добре знає життя і розуміє, наскільки тяжче жити в цьому світі жінці, бо вона полишена на волю долі, й часто обставини бувають сильніші за неї.
Стефан Лієвич не повернувся до Олени. Коли щастя, здається, було вже так близько, він, заразившись невиліковною хворобою у шпиталі, де працював, помирає.
У фіналі повісті Олена в день весілля знищує всі листи Лієвича, ніби розриваючи з минулим. Але віриться, що спогади про цю прекрасну людину назавжди залишаться в душі й пам'яті Олени.