Друга світова війна — страшний і героїчний період в історії нашого народу. У своєму оповіданні "Воля до життя" О. Довженко розкриває психологію людини у незвичайних обставинах.
"Людина на війні — це воля, — стверджує армійський хірург, — є воля — є людина! Нема волі — нема людини! Скільки волі, стільки й людини".
Це твердження ілюструє своїм життям Іван Кармалюк. Важко поранений, він надзвичайним напруженням волі примушує себе не втрачати свідомість, виходить з небезпечної зони та затискає розірвану артерію, притулившись раною до стовбура, незважаючи на страшний біль. Так він протримався всю ніч. І хоча санітари подумали, що це "труп з розкритими, застиглими очима", хоча в його обличчі "не було вже ні кровинки", Іван Кармалюк не втратив свідомості. Він мужньо бореться з хворобою три дні, очікуючи огляду хірурга. Неабияку сміливість виявив боєць і в операційній, погодившись без жодних коливань на ампутацію руки заради порятунку життя. Але справжнім подвигом в ім'я життя було те, що, вмираючи від газової гангрени, Кармалюк не погоджується чекати, смерті, а вимагає перев'язки. Зворушує сила волі цієї людини: "Він стояв у дверях у самій білизні, в мокрих од крові та гною бинтах і весь у холодному поту", "Кармалюк ішов до операційного столу, розхитуючись, немов по палубі корабля в ураганному морі", "страшний був Кармалюк і прекрасний". І саме завдяки такій волі до життя боєць виграє битву зі смертю.
Мене вражає сила волі Івана Кармалюка, людини, яка вийшла переможцем з битви зі смертю. На мою думку, така любов до життя, боротьба за нього є подвигом, а людина, що здійснила цей подвиг, гідна другого народження.