Індивідуальний стиль Івана Драча є настільки оригінальним та самобутнім, що його не можна сплутати ні з яким іншим, його поезія вражає напрочуд незвичайними образами. Творчий доробок поета відрізняється невтомними пошуками нового. Органічним для Івана Драча є звернення до жанру балади, де метафорично змінюється реалістична конкретика. Але він переосмислив її, замінивши неймовірну епічність та надзвичайний героїзм фольклорними образами-символами.
"Балада про соняшник" — поетичне кредо Драча, який говорить: "Люблю повертати людину очами до сонця мистецтва". І дійсно, життєстверджуючим, оптимістичним є світ його поезій. У несподіваному, проте впізнаному образі постає сонце:
Красиве засмагле сонце
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск.
Воно їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари у небі.
Читач відразу поринає у світ яскравих та прозорих символів, захоплюється майстерно змальованою картиною життя. І зовсім не дивується, що в соняшника "були руки і ноги", "було тіло — шорстке і зелене", що "бігав він наввипередки з вітром", що живе він звичайним радісним життям людської дитини. І вже не виникає сумнівів, що хлопчик буде тягнутися до сонця, бо він — соняшник, самою природою найтісніше пов'язаний із ним! І в останніх строфах поет розкриває суть створених асоціацій:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
І якось відразу розумієш просту істину: як нерозривні сонце і соняшник, так і людина, що відкрила для себе поезію, уже ніколи не втратить захопленості красою поетичного слова, ліричною метафорою, не втратить жагу до "сонячного" сприйняття дійсності. Невипадковим є вибір саме соняшника як образу, бо ця рослина є невід'ємною частиною символіки України. І те, що сонце їде на велосипеді, підкреслює сучасність твору, поєднує вічну тему зв'язку людини та мистецтва з актуальним сьогоденням.
Розмаїття людських характерів, доль, вдач, кожна з котрих неповторна, можна побачити у "Баладі про вузлики". Страждаючи, голодні та холодні, хто за душевним теплом, а хто й безсовісно корисливий, усі приходили до Корупчихи. Та не зважаючи на справжні їхні наміри, вона "кожного вузликом наділяла", маючи неоціненне: доброту та чесність, які бережуть недоторканість душі. Про те, що душевна щедрість та милосердя — це найголовніший та нетлінний скарб у житті, переконливо доводить ця балада.
- Реферати про життя та творчість Івана Драча
- Які вірші Івана Драча написані на теми, що до нього не ставали об'єктом поезії? (та інші запитання)
Поезія "Крила" лише на перший неуважний погляд здається іронічною новорічною казкою. Але варто трохи задуматися над прочитаним, і відкривається глибинний підтекст конфлікту матеріального сьогодення та вічного покликання людини-митця. Із сумним гумором розповідає віршотворець про чоловіка, який у новорічну ніч отримав у подарунок крила — от так не пощастило! У всіх людей подарунки як подарунки:
Кому — шапку смушеву,
Кому — люльку дешеву...
А дядькові Кирилові — крила.
Був день як день, і раптом — непорядок,
Куфайку з-під лопаток — як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила.
Не можна так: звичайній людині — крила! Ось і в спантеличеного Кирила тільки "туча" та "тіні" на серці. Недарма свариться жінка — крилатій людині нелегко живеться на білому світі. І давай Кирило їх рубати сокирою, — може, в господарстві згодиться. А вони вперто виростають знов. І хоче Кирило й далі бути, як усі люди, а крила не дають, до неба звуть, "ковтають з неба синє мерехтіння". І стає зрозумілим, що то про народ наш, про його долю говорить поет: піднесені у народних піснях та легендах духовні крила не дає розправити приземлений погляд на світ, забуття своєї національної суті.
Нелегку в усі часи долю поета Іван Драч приймає "з відкритим забралом", відважно та гідно. Бо така вже доля поета — бути крилатим посланцем на землі, який не дає забути небо. А в поезії — бути сонячним світлом для спраглих душ.