• "Болить моя головонька від самого чола:
Не бачила миленького ні тепер, ні вчора,
Ой бачиться, не журюся, в тугу не вдаюся,
А як вийду за ворота, од вітру валюся.
Ой бачиться, що не плачу, самі сльози ллються:
Од милого нема людей, од нелюба шлються."
(Маруся про себе)
• "Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.
Коли в похід виходила батава,
Її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні"
(Іван Іскра про Марусю).
• Вона піснями виспівала душу
Вона пісні ці залишила нам
(Іван Іскра про Марусю)
• Я-навіжена.Я-дитя любові.
Мені без неї білий світ глевкий.
(Маруся про себе)
• Ця дівчина… Обличчя, з ікон
І ви її збираєтесь карати?!
А що,як інший вибрати закон
Не з боку вбивства,а із боку зради?
(Запорожець захищає Марую на суді)
• — А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?
Кому він ще так знівечив життя?
(Бобренчиха про те, що Гриця отруїла саме Маруся)
• Ну, ті сказали, що Маруся — відьма,
що у Полтаві гіршої нема.
(свідки про Марусю)
• "Котра дівчина чорні брови має,
то тая дівчина усі чари знає".
(Маруся співала про себе)
• Чурай Маруся, що його любила,
любила, справді, вірно і давно,
тоді його із ревнощів убила,
підсипавши отруту у вино.
(свідки про Марусю)
Дивіться також
- "Маруся Чурай" (повний текст)
- "Маруся Чурай" (скорочено)
- "Маруся Чурай" (аналіз)
- "Маруся Чурай" (реферати)
- Чи можемо ми вважати Марусю Чурай історичною особою? (та інші запитання)
розпутниця, обманом затягла.
(Бобренчиха про те, що Гриця отруїла саме Маруся)
• Яка стоїть немов свята та божа.
Ото така вже вдача потайна.
Бо на обличчя з янголами схожа,
але в душі — то чистий сатана.
(Бобренчиха про Марусю)
• не хто ж, а він звів дівчину з пуття.
І то була любов, а не розпуста.
(про те,що саме Гриць знівечив життя Марусі і про те,що в них була справжня любов)
• А все ходив до тої чарівниці,
недарма в річці топлять чарівниць.
(Підкріплює те,що Марусю вважали чарівницею)
Про те, як Маруся хотіла втопитися:
• Брате мій, нарéчений Іваном!
Нащо рятував мене? Біда.
• Дожилась я мукою земною,
що нема й втопитися куди.
• А я все жду. Та не така й біднесенька.
Не думай, Грицю, справді не така.
Бо я чекаю не кого, а месника.
Я ж лицаря чекаю, козака.(Маруся про себе)
• І ми були такі одні,
така печаль нас пов'язала!
Щось надірвалося в мені,
і я йому тоді сказала:
— Якщо загинеш, буду я вдовою.
Чи й ти, не знаю, любиш так мене.
А я вже, Грицю, їден дух з тобою,
хай ми вже й тілом будемо одне.
Я цілувала його віченьки,
аж поки місяць не погас.
Щаслива тобі цяя ніченька,
остання, може, у нас!.. (Маруся про кохання до Гриця)
• Вже й не співалось. І слова ті самі ж,
а мов не ті, таке щось в них смутне.
уже й не кличуть дружкою мене.
Бо я така зробилась, як черниця.
Куди вже там співать про молоду?
Куди вже там ходить на вечорниці,
як я до церкви ледве вже іду?
В тії Марусі що не слово — нáсторч.
Таж там росте на хаті кропива.
Мені таку невістку ані нá оч,
ні нá оч, сину, поки я жива!(Бобренчиха про Марусю)
• Пісні у неї — то велика-туга,
а серце в неї горде і трудне.
Твоя любов до неї — то недуга.
Видужуй, сину, пожалій мене.
Хіба то дівка? То ж таки ледащо.
Усе б співала. Боже упаси!
Ми вже й без неї з'їхали нінащо,
а з нею геть вже зійдемо на пси.(Бобренчиха про Марусю)
• Які там "Засвіт встали козаченьки"?
А цілий полк співає. Дивина.
Це щось для дівки, сину, височенько.
Не вірю, щоб складала це вона. (Бобренчиха про Марусю)
Гордій Чурай
Гордій Чурай – батько Марусі.
• Був полум'яним патріотом,
• мужнім оборонцем своєї землі.
• Швидкий на розум,
• чистий серцем,
• Чурай не терпів кривди, знущання над людьми.
Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:
• "…пішов у смерть — і повернувся в думі,
і вже тепер ніхто його не вб'є."
Мій батько так не вмів.
Він знав одне — боротись до загину.(Маруся про батька)
• Жили од нас за третім перелазом.
Мій батько співчував йому, невдасі.
Вони іще й парубкували разом,
і поженились десь у одночассі.
Горпина Чураїха:
Матір Марусі була матір'ю по своїй суті,
"матір'ю усьому на землі" (дуже добра та чуйна людина).
Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:
"Тут двоє матерів, твоя і Божа".
• І серед того всього буйноцвіту —
вона одна, зоключена, стара.
І вже ніхто не вернеться ніколи.
І хата вмре... і я вже не прийду...
І лиш на схилах монастирські бджоли
бринять у монастирському саду...(роздуми Марусі про майбутнє матері)
Гриць Бобренко
• "Коли б же я знала, маляра б найняла,
Його біле личко та й намалювала.
Карі оченятка, котрі я любила,
його русі кудрі я б позолотила."
• "Грицю, Грицю, до роботи! —
В Гриця порвані чоботи...
Грицю, Грицю, до телят! —
В Гриця ніженьки болять..."
• "Чом ти мене не послухав, як тобі казала:
"Ходім, серце, повінчаймось, щоб мати не знала".
Ти все неньку свою слухав, мене покидаєш,
Покидаєш сиротину, Іншої шукаєш."
• "Гей, ти, молоденький, голубе сизенький,
Не в правді живеш;
Минуєш мою хату і мої ворота,
До іншої йдеш."
• А він такий, що він брехать не буде.
Грицько був чесний, не якийсь бабій
• Я мала, люди, сина не розпусника.
Він шанував і хату, і город.
• То те дитя й на ноги зіп'ялося, і розуму дійшло у Чураїв.
• Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму. Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому
• Любив достаток і любив пісні.
• Таке було гарнесеньке хлоп'ятко. Цікаве. А ласкаве, як телятко.
• Загинуть хлопці, то хоча б по-людськи. А як загинув, як загинув ти?
• А в нього ж серце навпіл розривалось. А він Бобренко. Він же не Чурай
• Дражливий став. Ледь що, вже й суперечка
• А я такий, я матір поважаю. Я впоперек їй слова не скажу.
• Та він же в світі отакий один. Він, мамо, гордий. Він козак. Він лицар. І що для нього гроші, мамо? Дим..
• А Гриць Бобренко — з тих, що хочуть жить
• Грицько був красень, очі — як терночки...
• Гриць був інакший. Щирими очима він так дивився приязно на світ! Це, Грицю, що, була твоя личина? Яку ж ти душу приховав під спід?!.
• І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою.
• Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка,і хтось когось в мені не впізнає
• Я мучуся. Я сам собі шуліка. Є щось в мені так наче не моє. Немов живе в мені два чоловіка,і хтось когось в мені не впізнає
• Гриць був інакший. Щирими очима
він так дивився приязно на світ!
Це, Грицю, що, була твоя личина?
Яку ж ти душу приховав під спід?!
Бо ж річ не в тім — женився, не женився,
прийшов, пішов, забув чи не забув.
А в тому річ, коли він так змінився?
Чи, може, він такий і зроду був? (Маруся про Грицька)
• Чи він мені, чи я йому — нерівня.
Нерівня душ — це гірше, ніж майна!
• От ти прийшов з великого походу,
а не приніс ні слави, ні добра.
Сидиш, мовчиш, ні за холодну воду.
Та й не туди, що я уже стара.
Все дивишся, та якось наче здалеку.
Все думаєш, і лікоть на столі.
То все небесні, сину мій, мигдалики.
А треба жити, сину, на землі.(Бобренчиха про сина)
• Коли я йшов, Марусю, у повстання,
я твердо знав, що ти уже моя,
що це любов і перша, і остання,
що не знесе ніяка течія
мене убік. Що я уже нікому,
нікому в світі так не поклянусь.
Що з тих боїв, з таких боїв! —
додому
я вже навіки інший повернусь.
Бо вже таке підняв на свої плечі,
такою кров'ю в битвах освятивсь,
що всі оті домашні колотнечі
мене вже не засмокчуть, як колись.
Мартин Пушкар
• — Ще не старий. І силу мав, і силу
(про ньго потім думу іскладуть.
Мине сім літ – і голову цю сиву
Виговському на списі подадуть)
• Я, як суддя, вважаю особисто,
чи це була отрута, чи дання,
а в кожнім разі це було убивство.
• Пушкар сказав, що так-то воно так.
Не шануватись дівчині негоже.
Але ж і з Гриця добрий був лайдак.
Тут, товариство, дьоготь не поможе.
• — Панове суд! Я вірю цій людині,—
сказав Пушкар.(про слова Якима Шибилиста)
• ...Мартин Пушкар додому відпустив
свій полк Полтавський в п'ятдесятім році,
щоб кожен собі добре погостив,
але щоб так — із шаблею при боці
• Той монастир недавно збудували.
Там дзвони є на різні голоси.
Його Пушкар з Іваном фундували,
раніш були ліси там та ліси.
Іван Іскра
• Дівчата кажуть: — Він тебе кохає.—
А я кажу: — Та цур йому, чудний.—
А Гриць, було, і сердиться, й зітхає.
— Він,— каже,— хитрий,— каже,— потайний.
• В нас на кутку його не люблять наші.
Шляхетний дуже і чолом не б'є.
Він(Грицько) ,— каже,— гордий. З ним не звариш каші.
Він і мовчить, бо дума щось своє.
• Кого в цім ділі шкода, так це Івана Іскру. То — козак.
• Любив же він Марусю, не дай Боже!.
• Той вершник зветься Іскрою Іваном. Йому сьогодні тяжче ніж кому.
• А більш мовчить, не щедрий на слова.
• Не дбав я про славу, не дбав про майно,— я мушу вернутись живий до Полтави, а там хоч і вмерти, мені все одно.
• Ти любиш не цю, Іване. Ти пам'ять свою кохаєш.
• Прощай, Іване, найвірніший друже, шляхетна іскро вічного вогню.
• Про пісні Марусі він високої думки:
Її пісні — як перло многоцінне,
як дивен скарб серед земних марнот.
Про наші битви — на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло, —
та це ж не що, а пісню задушить!"
"Таке нещастя хоч кого знеможе.
Це ж можна тут рішитися ума.
Любив же він Марусю, не дай Боже!
• Тепер сидить, лиця на нім нема" (Іван Іскра на суді над Марусею)
Бобренчиха
• —Все, було, невлад,
все їй не так, і чоловік, і хата.
Все щось болить, то груди, то живіт.
Така була висока і цибата,
як чапля з Перещепинських боліт.
Було, не вип'є, бідна, і не з'їсть,—
уся пішла в роботу і у злість.
Така уже зробилась, як Яга.
Все на курей накрикує: "Гай-га!"
• — Щоб у заміжніх погубив підметки?
Чи, щоб пішов до Таці Кисломедки,
котра тягалась бозна-де і з ким!
• —Вони іще й парубкували разом,
І поженились десь у одночассі.
На Дмитра десь. А вже десь на Варвари
прийшов Бобренко, похиливши гребінь:
"Знайшов собі ти дівчину до пари,
а я ускочив під дурного греблю".(доля щлюбу бобренчивдо и)
• —Бобренки, ті не дуже бідували.
Вони в оренду землю віддавали.
У Кривохатках хатка та нова
єдина, може, хатка не крива.
• ...лишалася вдовою,
лютіша стала до роботи вдвоє.
Було не вип'є, бідна, і не заїсть,
уся пішла в роботу і у злість,
Така уже зробилась, як Яга.