Ліричний герой збірки поезій Павла Тичини "Сонячні кларнети"
Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей своїми дарами. Не поскупилася вона на них, коли наділяла мистецькими здібностями сина сільського дяка з-під Чернігова Павла Тичину. Співочий талант поєднався з винятковими музичними здібностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на літературному небосхилі України спалахнула зірка, що за силою і красою свого сяяння стала гордістю української літератури. У її історії постать співця "Сонячних кларнетів" не має собі рівних за глибиною осягнення світової гармонії й дисонансів, за емоційністю, символікою та оригінальністю віршування.
Коли я читав поезії "Сонячних кларнетів", то відчував, що зі мною розмовляє добрий, щирий і розумний друг. Він схвильовано відкривав мені свої чисті, потаємні почуття, розповідав про найдорожче, захоплював своїм викриттям суті природи, навчав її розуміти і любити. Він наче запросив мене у світ, де панує гармонія і краса. І я, зачарований рядками його віршів, пішов за ним у світ гармонії природи і людини, інтелекту й духовності, почуття й обов'язку, національного і загальнолюдського, землі і космосу:
Блакить мою душу обвіяла.
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав —
Добридень! — я Богу сказав!
Поступово і я перейнявся радістю, яку щедро дарує всім мій новий друг — ліричний герой "Сонячних кларнетів". Він прагне логічно пояснити, розкрити таємницю щастя своїм читачам. Він сам творить гармонію і кличе у свій дивний світ: будьте молоді й щасливі! Радійте! Життя того варте!
- "Сонячні кларнети (збірка)" (повний текст)
- Розкрийте символіку образу сонячних кларнетів (та інші запитання)
Зачарований спостерігач і замислений мрійник, герой першої збірки Павла Тичини намагається передати свій піднесений стан влучним мис-тецьким засобом: він переконливо малює живі, радісні, інтонаційно багаті картини. Тільки людина, закохана у світ в усіх його проявах, спроможна створити таку красу:
Йду в простори я, чумний, тривожний
(Гасне день, облітає, мов мак).
В моїм серці і бурі, і грози,
Й рокотання — ридання бандур.
І тут я відчув, що в душі героя поєднався оптимізм з якимось очікуванням. Очікуванням чого? І друг відповідає мені тривожними рядками:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде...
Перламутровий...
Мабуть, саме ця відповідь допомагла мені зрозуміти, що, хоч найголовнішою ознакою світлої поезії "Сонячних кларнетів" є тонке спостереження навколишнього світу і милування його гармонією, однак це книга передчуття сподіваного щастя, яке так і не справдилося. Я бачу ліричного героя в скорботі: він приймав революцію, що несла надії Україні, але його вразлива душа не могла змиритися з її жахами. Він сумно зазначає: "Не буть ніколи раю, у цім кривавім краю", але тільки безмежною любов'ю сповнені його почуття:
І цій країні вмерти? —
Де він родився вдруге, —
Яку любив до смерті?
Мій друг, герой "Сонячних кларнетів", пробудив у моєму серці незнані раніш хвилюючі і прекрасні почуття до навколишнього буття. І я так вдячний йому за це!