У нас не було ні правди, ні волі, у нас одбирали віру. Багато українських письменників, справжніх синів свого народу, зазнали переслідувань, морального терору і політичних репресій у роки комуністичної сваволі. І тільки коли вони опинилися далеко від Радянської імперії, вони змогли розповісти нам правду.
Іванові Багряному довелося пройти через усі пекельні кола, які влаштувала радянська влада "своєму" народові. Уперше його заарештували в Харкові 1932 року, звинувативши в українському націоналізмі. Під час слідства його запитали: "Бувши на нашому місці, що б ви зробили такому злочинцеві, як ви?" "Я б розстріляв,— відповів Багряний. — Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або відпустіть, або розстріляйте". Два роки і чотири місяці просидів він у тюрмі на Холодній горі. І не просто просидів: його було нещадно катовано, бито, з нього вперто намагалися видобути необхідні зізнання, провокували, обіцяли, погрожували... Оцей досвід і став основою роману "Сад Гетсиманський". Авторові не довелося вигадувати головного героя, бо Андрій Чумак — це він сам. "Він по черзі пройшов через усі ступені розбирання душі, до нього по черзі застосовано всі методи, які здатний був вигадати диявольський геній епохи", — читаємо в романі. Але він не розколовся, не здався, не зрадив свої ідеали. Прямо в очі своїм мучителям він говорить, що не визнає пролетарського правосуддя. "І так само не визнаю соціалізму, будованого тюрмою й кулею". За ґратами, де, як запевняв напис на тюремних мурах: "Хто не був — той буде, хто був — той не забуде", Андрій Чумак усвідомив важливу істину: "Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — це найпідліша з усіх істот".
- Реферати про життя та творчість Івана Багряного
- У чому полягає суть головного конфлікту в романах "Тигролови" та "Сад Гетсиманський" та як він розв'язується? (та інші запитання)
Роман "Тигролови" поряд із романом "Сад Гетсиманський" серед творчої спадщини письменника здобув найбільшу популярність. Пригоди головного героя Григорія Многогрішного розпочинаються тоді, коли він втікає з "ешелону смерті" — етапного спецешелону НКВС, що мчав до смертників ГУЛАГу. Незабутнє враження справляє символічний образ дракона-поїзда, який асоціюється в уяві письменника з потворною сталінською системою: "...Вирячивши очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон..." Шістдесят коробок-вагонів — шістдесят суглобів у дракона. Спереду вогнеока голова — велетенський двоокий циклоп — потяг "Йосиф Сталін". Григорій Многогрішний був засуджений на 25 років ГУЛАГу. Але він не дав перемолоти себе тоталітарній м'ясорубці. Ні варта, ні повна ізоляція не втримали його: "Стрибнув у певну смерть, але не здався, дев'яносто дев'ять шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув..."
Широку панораму всеукраїнської трагедії подає В. Барка в романі "Жовтий князь". Нікого не можуть залишити байдужими епізоди голодної смерті дітей — надії і майбутнього нашої нації. Вони помирають від неможливості з'їсти кусень хліба. Жахливо було дивитися батькам, як помирає їх син: "Страх збільшився вмить, бо в Миколи над щиколотками крізь лахміття видно: на припухлих і розірваних місцях просочилась вода. Мало не закричала мати, як побачила руїну живого тіла. Металась, шукаючи чистої полотнини, і, знаходячи ранки, перев'язувала їх. Після чого Микола заснув". Але ж хліб у селі був! Він, невивезений, підгнивав у церкві. Це було те зерно, що силоміць відібрали у селян. Це був той хліб, за приховання якого сім'ї висилали до Сибіру. Його можна було б роздати людям і врятувати їхнє життя, але накази уряду забороняли це робити. Влада знищувала тих, хто намагався отримати свій же хліб. Урядовцям було байдуже, що поряд із ними гинуть від голоду люди.
Іван Багряний і Василь Барка прагнули розказати всьому людству болючу правду про радянську тоталітарну систему, яка знищує все на своєму шляху, бо вона саме — "Жовтий князь".