Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України (11 варіант)

Ми вже звикли до того, що Тараса Шевченка народна традиція величає Кобзарем. Він і справді був яскравим носієм кобзарського хисту і так само, як ці народні співці, знав страждання, ніс через свою непросту долю палку любов до рідного краю, беріг пам'ять про минулу славу України і не давав забути про неї сучасникам.

А тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. Жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. Поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:

... повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли,

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!..

Шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. Він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. Поетичний талант Шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день України — такі несхожі на те, що бачив Кобзар навколо себе.

Майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. У творчій спадщині Шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що

...встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!...

("Стоїть в селі Суботові...")

Тоді почнеться для України новий відлік часу. Чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? Шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:

...зеленіють

широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі...

("І виріс я на чужині...")

Будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. Мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину:

І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати...

Та Шевченко не обмежується зображенням мальовничих і привабливих картин затишного побуту, родинної згоди. Мріючи про майбутнє України, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. А ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля України склалася щасливо.

Чи ж так вона склалася?

Незалежну Україну — маємо. Потенційні можливості розвитку — також. Залишається працювати над тим, щоб усі мрії Великого Тараса стали Дійсністю.