Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України (9 варіант)

Якою б не була людина, навряд чи її не цікавить доля рідної країни. В Україні, мабуть, немає людини, яка б жодного разу не замислилась над проблемами нашої держави. Така наша історична доля — входити до складу інших країн, жити без самостійності. Упродовж віків не існувало української держави, і ця проблема не давала спокою багатьом поколінням митців, учених. Доля рідного народу глибоко хвилювала такого видатного майстра слова, як Тарас Шевченко. Творчість Т. Шевченка — діамант української літератури, гордість української нації. "Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини",— писав поет. Україна для Шевченка не тільки "садок вишневий", "лани широкополі, і Дніпро, і кручі". Україна — це доля людей, "і мертвих, і живих, і ненарожденних" Шевченкових земляків. Це вся історія народу з найдавніших її початків, через сучасність Шевченкових часів і в невпиннім марші в майбутнє. Поет вірою і правдою служив своєму народові, стояв на сторожі його інтересів:

...Возвеличу

Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

Усе своє життя Кобзар мріяв про іншу долю України, зокрема, у своєму вірші "Ісаія. Глава 35", поетичному переосмисленні псалмів біблійного пророка Ісаії, він малює нам, читачам, картину майбутнього, можливо, майбутнього нашої України:

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться...

Сам Ісаія був одним із так званих пророків — релігійних проповідників, які в своїх промовах торкалися широкого кола не лише культових, а й соціальних та морально-етичних проблем. Отже, Т. Шевченко, переосмислюючи погляди Ісаії на майбутнє, малює картину світлу і чисту, уявляє країну, в якій не буде поневолення, національного гноблення, знущання над людьми. На мою думку, в образі цієї країни вгадується майбутня Україна.

Дещо чіткішу, наближену до українського життя картину зображує поет у вірші "І виріс я на чужині...":

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люди веселі,

Воно б може так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Україні.

Чудові картини рідної природи малює Т. Шевченко у своїх віршах:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть...

В ідилічному серпанку з'являється в уяві поета коханий рідний край:

Село і сонце одпочине.

Село на нашій Україні...

Мрію в краще майбутнє рідної країни, у звільнення від будь-якої залежності втілює він у рядках свого послання "І мертвим, і живим...":

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України.

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє...

Сьогодні, на початку двадцять першого століття, коли Україна виборола очікувану незалежність, стала вільною, ми маємо можливість спостерігати, як втілюються в життя слова і мрії Кобзаря:

...Іменем Христовим

Возобновим наш тихий рай.