Коли я починав читати цей роман, то сприймав його як смішну, веселу казку про велетня і ліліпутів. Але, прослухавши розповідь вчителя, зрозумів, що це серйозний твір про суспільство і людину.
Самого Свіфта найбільше цікавили проблеми політичні, тому його твір — це сатира на сучасну йому Англію.
Звернімося до тексту романа. Про імператора Ліліпути автор говорить з іронією. "Відраза і жах Всесвіту", імператор аж на цілий ніготь виший за своїх підданих. "Самого цього досить, щоб викликати особливу пошану до нього". У цій людині всі впізнали короля Георга І, що правив Англією в 1714—1726 роках.
Як можна стати міністром? Мабуть, на це можна так відповісти: "Треба бути розумним, добре знати справу, розумітися на політичних проблемах". У Ліліпутії це проходить дещо інакше. Придворні танцюють на канаті... У цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче домогтись великої ласки при дворі, їх навчають цього мистецтва змалку, і вони не завжди бувають вельможного роду або гарного виховання. Хто найвище стрибає, тому й перепадають найвищі посади.
У період написання своєї книги Свіфт уже не вірив ні партії торі, ні вітам. Ось чому він сатирично зобразив їх у вигляді двох ворожих таборів — тремексенів і слемексенів, Тремексени — прихильники високих підборів на взутті, слемексени — низьких. На всі урядові посади імператор Ліліпутії призначав тільки прихильників низьких підборів.
Між Ліліпутією та Блефуску точаться війни. Що ж є їх причиною? З'ясовується, що жителі цих країн розбивають яйця з різних кінців. Нікчемний привід, а страждають і гинуть люди. Тут вже не до сміху.
- "Мандри Гуллівера" (повний текст)
- "Мандри Гуллівера" (скорочено)
- Завдяки чому складається враження, що розповідь Гуллівера є правдоподібною? (та інші запитання)
Письменник вважав, що читача треба не розважати, а будити в ньому злість, примушувати бачити себе у справжньому вигляді. Не випадково Дж. Свіфт писав: "Сатира — своєрідне дзеркало, в якому кожен, хто дивиться в нього, бачить, як правило, обличчя всіх, крім свого власного".
Сміх письменника — це засіб боротьби із суспільством, в якому викриваються його брехливість і вади. Свіфт — викривач тогочасних порядків. Він порівнює царський двір з помийницею, сенат — із табуном гусей.
Гуллівер відкрив маленький світ, щоб продемонструвати нищість і безглуздість державних установ Ліліпутії. Оскільки Ліліпутія — це алегорія, то зрозуміло, що Англія, яку критикує Свіфт, не може бути прикладом для інших держав. А це вже серйозний висновок.
Тому я і вважаю, що твір Свіфта — складний політичний твір.