Мандри Гуллівера

Джонатан Свіфт

Переклад Ю. Лісняка

Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів.

ЛИСТ КАПІТАНА ГУЛЛІВЕРА ДО СВОГО РОДИЧА СІМПСОНА1

Ви, сподіваюся, не відмовитесь на першу вимогу визнати прилюдно, що своїми настійливими й частими проханнями Ви переконали мене опублікувати вельми недбалий і неточний звіт про мої мандри, порадивши найняти кількох молодих людей з якого-небудь університету, щоб вони упорядкували рукопис та виправили стиль, як зробив це, на мою пораду, мій родич Демпієр2 із своєю книжкою під назвою "Подорож навколо світу". Але, скільки я пам'ятаю, я не надавав Вам права згоджуватись на будь-які пропуски, а вже й поготів — на якісь додатки. Отож я мушу рішуче відмежуватися від цих додатків, зокрема від того, що стосується блаженної та славної пам'яті її величності небіжчиці королеви Анни,3 хоч я й шанував і цінував її більше, ніж будь-кого з людей. Ви або той, кому Ви це доручили, повинні були взяти до уваги те, що не в моїй натурі, та й непристойно було б вихваляти будь-яку тварину нашої породи перед моїм господарем-гуїгнгнмом.4 До того ж цілком неправдивий і самий факт: як мені відомо (а я жив деякий час в Англії за правління її величності), правила вона з допомогою першого міністра, і навіть двох, одного за одним: спочатку першим міністром був лорд Годольфін,5 а потім лорд Оксфорд. Отож Ви змусили мене сказати те, чого не було. Так само в розповіді про Академію прожектерів6 та в кількох місцях моєї промови до мого господаря-гуїнгнма Ви або ж випустили деякі істотні обставини, або ж пом'якшили чи змінили їх так, що я насилу впізнаю свій власний твір. Коли я раніше натякнув Вам на це в одному з листів, Ви зволили відповісти, що боялись завдати декому зневаги; що можновладці дуже пильно стежать за тим, що публікується,7 і ладні не тільки тлумачити по-своєму все, що здається їм натяком (так, здається, висловились Ви), а й карати за це. Але дозвольте запитати: яким чином те, що я говорив так багато років тому на відстані більше п'яти тисяч ліг звідси, в іншому королівстві, можна віднести до когось із тих єгу,8 що тепер нібито порядкують нашим стадом; а надто в той час, коли я зовсім не думав і не побоювався, що мені доведеться знову жити під їхньою владою? Чи не досить маю я підстав для ремства, коли бачу, як ті самі єгу їздять в екіпажах, запряжених гуїгнгнмами, немовбито вони, єгу, таки розумні істоти, а гуїгнгнми — дурні тварини? І справді, головною причиною мого усамітнення в цих краях було бажання уникнути такого страхітливого й огидного видовища.

Ось що вважав я за потрібне сказати Вам про Ваш вчинок та про довіру, яку я Вам виявив.

Далі, я нарікаю на власну прикру нерозсудливість, через яку піддався на умовляння й хибні докази, як Ваші так і інших осіб, і всупереч власній думці дав згоду на видання моїх "Мандрів". Звольте згадати, скільки разів, коли Ви наполягали на своєму, посилаючись на громадське добро, просив я Вас узяти до уваги, що єгу належать до породи тварин, зовсім не здатних виправитись із допомогою напучувань та прикладів. Так воно й вийшло: хоч ось уже шість місяців, як книжка моя править усім за пересторогу, я не тільки не бачу, щоб вона поклала край зловживанням та порокам — принаймні на нашому маленькому острові, як я мав підстави сподіватися,— але й не чув, щоб вона хоч раз справила вплив згідно з моїми намірами. Я просив Вас повідомити мене листовно, коли припиняться партійні чвари та інтриги; коли судді стануть освіченими та справедливими, а адвокати — чесними та поміркованими і набудуть хоч крихту здорового глузду; коли Смітфілд9 осяє полум'я від пірамід, вивершених із збірників законів; коли система виховання молодої знаті докорінно зміниться; коли виженуть геть лікарів; коли самиць єгу прикрашатимуть цнотливість, честь, правдивість та здоровий глузд; коли палаци та міністерські приймальні будуть ретельно вичищені й підметені, а розум, заслуги та освіченість — винагороджені; коли всіх, хто ганьбить друковане слово прозою або віршами, засудять на те, щоб їсти самий папір і вгамовувати спрагу самим чорнилом. На ці і тисячу інших поліпшень я твердо розраховував, здавшись на Вашу підмову; вони ж бо прямо випливали із настанов, поданих у моїй книжці. І треба визнати, що сім місяців — достатній час, щоб звільнитися від усіх пороків та безумств, до яких схильні єгу, якби вони хоч трошки були здатні до доброчесності та мудрості. Але в своїх листах Ви не тільки не відповіли на мої сподіванки, а ще обтяжуєте щотижня нашого листоношу пасквілями, коментарями, міркуваннями, зауваженнями та другими частинами твору;10 з них я бачу, що мене обвинувачують у наклепі на високих сановників, у приниженні людської природи (бо писакам ще вистачає зухвалості величати її так) і в ображанні жіночої статі. Я вважаю також, що вигадники цих нісенітниць не дійшли згоди між собою, бо одні з них не хочуть визнавати мене за автора моїх "Мандрів", а інші приписують мені книжки, до яких я зовсім непричетний.

Звертаю також увагу на разючу недбалість Вашого друкаря, який наплутав у хронології та датах кількох моїх подорожей, ніде не поставивши правильно ні року, ні місяця, ні дня. До того ж я чув, ніби після видрукування книжки мій рукопис повністю знищено. Хоч копії в мене не залишилось, я надсилаю Вам кілька виправлень, які Ви можете зробити, якщо коли-небудь виходитиме друге видання. А втім, я не обстоюю їх і полишаю все на розсуд моїх справедливих і безсторонніх читачів — хай буде так, як вони забажають.

Дехто з наших єгу-моряків знаходить, як мені переказують, помилки в моїй морській мові,11 часто-густо нібито неправильній і тепер невживаній. Тут я нічим не можу зарадити. Замолоду, під час перших моїх подорожей, я вчився в старшого покоління моряків і засвоїв їхню мову. Але згодом я переконався, що морські єгу, так само, як і суходільні, схильні вигадувати нові слова і мало не щороку змінюють свою мову. Пригадую, що при кожному поверненні на батьківщину я знаходив у їхній говірці дуже великі зміни і ледве розумів її. Помічаю я й таке: коли який-небудь єгу з цікавості приїздить до мене з Лондона, обидва ми нездатні викладати свої думки так, щоб розуміти один одного.

Якби присуди єгу могли хоч трохи вплинути на мене, то я мав би поважні підстави скаржитись на зухвалість деяких критиків, що твердять, ніби книжка про мої подорожі — лише витвір моєї уяви, і навіть дозволяють собі натяки, нібито гуїгнгнми та єгу так само нереальні, як і жителі Утопії.12

Проте мушу признатись: мені ніколи не доводилося чути, щоб хоч один єгу мав нахабство заперечувати існування жителів Ліліпутії, Бробдінгрегу13 (слово це слід вимовляти саме так, а не як помилково надруковано: Бробдінгнег) і Лапути або спростовувати факти, які я розповів про ці народи, бо істина тут настільки очевидна, що відразу ж переконує кожного читача. А хіба в моїй розповіді про гуїгнгнмів та єгу менше правдоподібності? Адже очевидно, що єгу налічується тисячі, навіть у нашому місті, і відрізняються вони від своїх диких братів з країни гуїгнгнмів лише тим, що вміють белькотати і не ходять голі. Я писав свою книжку, маючи на меті їх виправити, а не для того, щоб здобути їхню похвалу. Одностайна похвала всього їхнього племені важила б для мене менше, ніж іржання двох звироднілих гуїгнгнмів, які стоять у моїй стайні; бо хоч як вони звиродніли, я все ж таки вчуся в них ще деяких чеснот і не знаходжу в них ніяких вад.

Чи не гадають нахабно ці жалюгідні тварини, ніби я звироднів так, що буду обстоювати правдивість моїх слів? Хоч і сам я єгу, але в країні гуїгнгнмів добре знають, що завдяки повчанням та прикладові мого високошановного господаря я спромігся (хоч, мушу признатися, з чималими труднощами) протягом двох років позбутися пекельної звички брехати, лукавити, обманювати та лицемірити — звички, що так глибоко закоренилася в самому єстві всієї нашої породи, особливо в європейців.

Я міг би висловити ще й інші скарги з приводу цієї прикрої обставини, але не хочу набридати більше ні собі, ні Вам. Мушу відверто признатися, що після повернення з останньої моєї подорожі деякі вади, властиві моїй натурі єгу, ожили в мені внаслідок неминучого спілкування з небагатьма представниками Вашої породи, зокрема з членами моєї родини. А то я ніколи не взявся б до безглуздих спроб поліпшити породу єгу в нашому королівстві. Але тепер я назавжди відмовився від таких маячних планів.

загрузка...

2 квітня 1727 року

ВИДАВЕЦЬ ДО ЧИТАЧА

Автор цих мандрів містер Лемюель Гуллівер — мій давній і щирий приятель; до того ж ми з ним далекі родичі по матері. Років зо три тому містер Гуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редріфі,14 купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка15 в Ноттінгемшірі, на своїй батьківщині, де живе й тепер — відлюдно, але вельми шанований сусідами.

Хоч містер Гуллівер і народився в Ноттінгемшірі, де жив його батько, але я чув від нього, що рід його походить з Оксфордшіру;16 на підтвердження цього можу додати, що сам бачив на кладовищі в Бенбері,17 у цьому графстві, кілька могил та надгробків Гулліверів.

Перед від'їздом з Редріфа містер Гуллівер віддав мені на схов оцей рукопис, дозволивши розпорядитися з ним, як я вважатиму за потрібне. Я тричі уважно перечитав його. Стиль викладу дуже ясний і простий; я можу закинути авторові хіба що одну ваду: він, наслідуючи манеру всіх мандрівників, описує все аж надто скрупульозно. В усьому, безперечно, відчувається правда, та й не дивно, бо автор так уславився своєю правдивістю, що серед його сусідів у Редріфі, коли когось у чомусь запевняли, стало немов за приказку говорити: "Це така правда, ніби сам містер Гуллівер сказав".

За порадою кількох достойних осіб, яких я, з дозволу автора, ознайомив з цим рукописом, я наважуюсь тепер випустити його в світ, сподіваючись, що принаймні на деякий час він стане для наших молодих дворян кращою розвагою, ніж звичайна базгранина політиків та партійних писак.

Цей том був би принаймні вдвічі грубший, якби я не дозволив собі повикреслювати численні місця, присвячені вітрам, припливам та відпливам, відхиленням магнітної стрілки та показанням компаса в різних подорожах, а також найдокладнішим описам маневрування кораблем під час шторму, викладених моряцьким жаргоном.

1 2 3 4 5 6 7