Кажуть, що ще будуть у нас біди.
І багато буде ще нещасних,
Зі шпарин ще повилазять гниди.
Біль від втрат, понівечені долі,
Нескінченні навкруги руїни.
І нема вже батька, сина, брата, —
Бо хотіли миру для країни.
Та війна іде широким кроком,
Смерть сміливо косу підіймає.
Всіх, хто гордо розпрямляє плечі —
Із собою в вічність забирає.
Вже вони давно породичались,
Смерть з війною – подруги навіки.
І герою, — хлопцю молодому,
Закривають поспіхом повіки.
Молоде дівча, що розцвіла як квітка,
Що плекали разом батько й мати,
Виросла в любові ця дитина.
Вже немає їй кого кохати.
Вже стократно сурми засурмили,
В повний голос били всі набати.
В пеклі бою вже не чути крику,
Тихо стогне в ніч безсонну мати.
Стали в оборону наші діти.
Стійко нас собою захищають.
Молоде життя, розквітле у любові,
Мати і бабуся поховають.
Україно, рідна наша Мати,
Будуть всі пишатися тобою.
Споконвічна й невмируща слава
Стане пам'ятником нашому герою.
31.07.2023