До дня української писемності та мови присвячується
Історія придушення мови
Що треба про писемність знати:Що історично прагнули її забороняти.
Укази усілякі гучно видавали,
Щоб книги українською не друкували.
Петро, заборонив нам книгодрукування
І наказав з церков всі українські вилучить надбання.
А Другий Петя далі геть пустився
Цей хлоп ніяк не розгубився:
Він перекласти всі укази наказав,
Щоб мови української і слід пропав.
А як же там без Катерини,
Яка до біса так ненавиділа Україну,
Яка заборонила українською студентам викладати,
Тож з Могілянки почали викладачів звільняти.
А потім знищили всі товариства,
Розчавили їх наче у намисто
Шевченка, Куліша і Костомарова заборонили
Для того, щоб чужими думками, читаючи, ми жили.
Тож згодом циркуляр Валуєвський оголосили,
А потім Емським то указом все добили:
Він українську мав дотепно витісняти,
І мовою московською все заповняти.
Заборонялося книжки нам друкувати,
І українською в ужитку розмовляти.
Співати не давали українськії пісні,
Могли ми спілкуватись солов'їною лишень ві сні.
У музиці під нотами і у театрах мову занедбали,
У школах вчителів за неї жорстко катували.
І мовленнєвий перебити мріяли нам стрижень,
Дивіться також
- Володимир Ліпкан — Мовна екзальтація
- Володимир Ліпкан — Цвіт яблуні
- Володимир Ліпкан — Заповіт від Дієслова
- Ще 22 твори →
Вони боялись Українськую Державу,
І стереглися волю українську, гідність, славу!
Бо мріяли республіку свою побудувати
І на чолі Гетьмáна свóго мати!
Тож мова — віковічний є дороговказ,
Вона нестерпна ворогам весь час.
Вона віками міцно нас єднала,
Тому московська влада це забороняла.
Професорів із КНУ звільняли,
Щоби студенти мову не вивчали.
Московськая орда — нікчемна
Вона зрадлива і завжди даремна.
Вони обмежували мову і не допускали,
До малоросійства активно всіх спіткали.
Не слід нам забувати і полонізації
Яка в історії теж мала місце екзальтації.
Пропащі ледарі московські, безталанні
Не розуміли: українці — нездоланні!
З ужитку Мову вичавить весь час хотіли,
Все вийшло навпаки, бо Мова має крила!
Народження
Коли ж то мова наша народилась —Тоді, коли Держава Київська з'явилась.
Спочатку давньоруською почала називатись,
А згодом в солов'їну їй вдалось трансформуватись.
Патерик Києво-Печерський,
Буквар, Апостол, Лексикон
А також Нестор-літописець,
Митрополіт Іларіон.
Самійло Величко, Григорій Грабянка,
Літописи козацькі готували з вечора до ранку.
Впроваджував в поезію Іван Величковський,
А як нам не згадати про Григорія Сковороду
Його кордоцентризм, одвічную ходу.
Він філософію оспівував, поезією мандрував
У нього українська — справжній і гігантський сплав.
Відзначимо, що Котляревський був Іван,
То істинний був Велетень і Український пан!
Він автор "Енеїди", Боронитель мови,
Глосарію розробник автор він чудовий.
Відверто світ філологів доведено переконав,
Що українська мова — самостійний унікальний сплав.
Що нею можна мовний світ наш збагатіти,
Долучені до щастя люди краще стануть жити.
Довів всім Котляревський філігранно,
Бо Справжник мовний він, старанний
Романи, п'єси, казки, вірші, ноти —
Для української здоланні всі омріяні висоти!
Здатність мови сутнісні потреби всіх задовольняти:
Еліта і наука мову почали разом плекати,
Дедалі мова українська силу набирала
Вагомою, могутньою і ще співучішою стала.
Окреме місце посідає Олександр Потебня.
Обґрунтував, що з-поміж інших, мову нашу вирізня,
Він автор праць із мовознавства і граматики,
Він укладач, засновник української аксіоматики.
Павло Житецький теж серйозніших зусиль доклав
Бо Пересопницьке Євангеліє влучно переклав,
Фольклор, граматика, література і правопис —
Він мови української заклав часопис.
Згадаємо про перший український ми словник,
Бо Грінченко наш мрійник, мовний мандрівник.
Письменник, публіцист, освічений перекладач —
Вагомий слід залишив, бо громадський був діяч.
Засновник Української "Просвіти"
Плекав державну автономність на орбіті:
Щоби Держава Українськая окремішно була
Тоді і мова краще в ній би розквіла!
Незламний мовознавець, перекладач і поліглот,
Для мови української — то справжній є оплот.
Пан Тимченко розвинув засадничі пункти філології
Займаючись фольклором і діалектологією.
"Як ми говоримо" — важлива книга,
В ній драматично переплетена інтрига,
Сучасна мова і літературна
Фольклорна і драматургічна, партітурна.
Літературні силуети він намалював,
За це на 10 років таборів зазнав.
Письменник, мовознавець, і сміливий публіцист
Антоненко-Давидович — україніст.
Режим московський лячно покарав:
За українську мову термін відбував.
Але ж потужність, воля і життєва сила
Йому подальшу долю освітила.
Згадаймо Шевельова соціолінгвістику,
Івана Огієнко і його славістику,
Пономаріва знані правила правопису
З історії, культури, мови опису.
Улас Самчук, Михайло Коцюбинський та Памфіл Юркевич,
Іван Нечуй-Левицький, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич,
Федькович Юрій, Леся Українка та Франко Іван —
Василь Стефаник і Тарас Шевченко — склали геніальні мовний план!
Степана два: Бандера і Рудницький,
Донцов, Сціборський, Ольжич і Липинський,
Стецько, Теліга, Штепа, Липа —
То мови української джерела фенотипа!
Євгена два: то Маланюк й Онацький,
Усі — фермент літератури животворний, панський!
Шляхетники, Достойники і Справжники —
Вони є геном нації, вони —Державники!
Багряний, Рильський, Тищенко, Тютюнник,