бо егоїзм робить справу страшну,
таку страшну що навіть соколи в небі далеко,
бояться цю думку згадать не втішну.
Навіщо ж тоді любити, коли не маєш
ні сил, ні емоцій це все зуміти.
А цьому криється правда глибока,
на дні океану морів,
бо все що ми маємо в житті священнім,
сорока гордо несе взлетів.
Лиш сонце та воля синьоока,
взмозі здолати цю далечінь.
Яким би не був брудний світ,
ніколи не взмозі забути цих прощених слів.
Цікаве, сонячне проміння.
воно, як крапелька води серед гнітучих хмар.
Таке самотнє і сумне, навіть
без шансу на життя без травм.
Але не дивлячись на цю дивінь,
воно не плаче, не сумує,
не думає про інших.
А даль продовжує світить,
щоб навіть той хто не завжди, але частково часто,
зміг побачити її,
таку весняну теплу тінь.