Коли ріка світи у водах колисає,
Так дивно розчинитися на мить
У тиші вод, що поспіху не знає.
Тече ріка, торкає береги,
Торкає пам'ять і тривожить душу.
І всі роки, і всі свої віки,
Нести з тобою в нову казку мушу.
І по поверхні тихих мудрих вод
Хтось течією душу відпускає.
Нехай пливе вперед до тиш широт,
Що небо із землею поєднає.
Нехай всі води на усій землі,
Що небо у глибинах заховали,
Дарують радість і буття тобі,
Хто з болем радість здавна поєднали.
Ми — очі всесвіту і руки всіх віків,
Що землю на плечах своїх тримають.
Ми — літописці, й навіть шахтарі, отих років,
Що з горя радість добувають.
Усі роки вже сплавились в віки,
І поплили своєю течією...
У ті краї, де вже нема війни,
Де всі далекі, близькі і чужі
Вже стали пам'яттю моєю.
20.10.2026