Що душу торкає і радісно диха.
І пензлем народжує дивні сонети,
Немов з полотна йде мелодія тиха.
Пензликом легенько доторкнувся, —
І мазки слухняно всі лягають.
Прямо йшов чи раптом обернувся, —
Образи навколо оживають.
Образи живуть чи тільки мріють,
В пам'яті раптово виникають.
Як плоди, що вже потроху зріють,
На картині фарбами лягають.
Сонце світить чи вітри гуляють..
Кольори докупи посплітались..
На папері дивом оживають
Ті, що в тіні тихо заховались.
Мить впіймав і заховав у душу,
Дріб'язок малий, а щось вже значить.
А художник каже — Я вже мушу,
Хай цю мить вже цілий світ побачить!
Бачить око те що не сховаєш,
І рука веде і не здригнеться.
Те що в серці — в аркуші вкладаєш,
Хтось погляне — й радісно всміхнеться...
06.07.2026