Де мчить тугою райська колісниця,
Чому жінки безжалісно мавпують чоловіка,
Чому вони зреклись себе, ви що каліки?
Суспільство нав'язало всім спільний інтерес:
Кар'єра, гроші, успіх — невпинний це процес.
Насправді, шлях цей до тотальної уніфікації,
Повсюдної відмови від індивідуалізації.
Ідея рівності поза контекстом індивідуальності
Лишає всіх людей на марґінесі тривіальності.
Однаковісь формує заразом суспільний ідеал,
Це — шлях до темряви, не розвитку це ареал.
Невідрізненність чоловіка й жінки,
Спустошує: лиш глянцеві картинки,
Нагадують, що жінка — це кохання і краса,
А чоловік —відвага, сила, мужність — чудеса?
Такі картини слабко вже бентежать,
Однаковість мірилом світу стала.
Від чого розвиток людей залежить,
Якщо зненацька очі всім повилупало:
Війна — це не війна, — "конфлікт",
Такий убогі розумово винесли вердикт.
А геноцид людей і знищення засад родини:
Нічого, є договорняк, угоди беззмістовні ті плешиві.
Жінки у боксі, за родину всі забули,
Весь світ в лайно однаковості окунули!
Тепер же ніч — де білий день,
Вікно то овертона, влучна та мішень.
Занепад невблаганний і смердючий запах роздмухає,
В однаковості людство зовсім геть сконає.
Стандартизація людини, емоцій й почуттів,
Лишає людство сенсу і перетворює на примітив.
17.09.2025