Ми заздрим птахам, — вони володіють безмірним повітряним океаном, і можуть вільно рухатися в любому напрямку. Для них немає такого поняття як кордони, візи, тощо. Якщо крила міцні,то вперед до своєї цілі. Повна свобода, ти — вільний птах.
Люди завжди хотіли літати як птахи. Люди теж намагалися бути вільними. Робили різні нехитрі приспособи, часто падали, навіть гинули, але вперто штурмували небо. Людина і надалі продовжує підкорювати небо. Альпіністи долають карколомні неприступні скелі, намагаючись пішки дістатися неба. І тут виникає дуже цікава деталь: людина піднімається в гори не просто щоби дістатись вершини і бути ближче до неба. Що насправді спонукає нас дертися вгору? Чому нас так вабить вершина? — Знову ж таки, те саме прагнення свободи і перемоги. Перемогти дику природну стихію, а насамперед перемогти себе, свій страх, сумніви, вагання. І піднятися на свою духовну вершину.
Дух передує всьому, він — першооснова буття. Він і є самим життям у всіх його різноманітних проявах.
А крила?— нагадаєте ви мені – ми не птахи, у нас крил немає. То як же без крил?
Так, без крил — ніяк, без них не полетиш. Хоча, по правді, і з крилами не всі літають. Візьміть домашніх птахів: качок, курей, гусей. Я був неодноразовим свідком як восени домашні свійські гуси намагалися піднятися і полетіти у вирій за своїми дикими і вільними побратимами. І що ви думаєте, — піднімалися… і летіли. Не всі, поодинокі птахи. Правда у височінь піднятися не могли. Пролетять метрів 50 – 100 і сідають на землю. Бо зажиріли. Як то кажуть, на всьому готовому. Їх доглядають, годують, дають прихисток. Немає боротьби, нема намагань щось змінити, покращити. І втрачається прагнення до волі, до того з чого ми почали цю оповідь.
То виходить, що і крила не завжди допоможуть. А як же тоді бути?
— Ростити крила. Ростити їх і прагнути літати. Прагнути бути ваільними. Ми всі народжуємося крилатими. А крила наші міцніють і набираються сили, коли ми долаємо перешкоди, коли ми прагнемо зростати, коли нас тягне у височінь. Коли нас не буде задовольняти тільки ситна їжа і м'яка тепла постіль.
Ми потроху будемо їх розправляти і пробувати їхню міць, їх силу. І одного разу полетимо. Обов'язково полетимо. Якщо будемо прагнути..
Ростіть крила.
Доповненням до сказаного, стане прекрасний вірш Л. Костенко "Крила":
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!