Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку —
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
шансів на спокій — абсолютний нуль:
вони гинуть на барикадах
від снайперських куль.
Їхній життєпис не відає строку —
на довголіття немає шансів.
Бачу його: молодий, високий
у вишиванці…
Небо над містом бездонне і вічне,
серпневий ранок пронизує біль…
Запалімо свічку!
Андрій Парубій.