Постукав тихо-тихо, крадькома.
З-за горизонту визирнуло Сонце,
Але й не відступила ще пітьма.
Чому так рано встала – я не знаю,
Мабуть, щоби побачить Сонця край.
Халат на себе швидко накидаю
І йду надвір. А там – блаженний рай.
Проміння пробивається крізь морок,
Який скувала Ніч, мов льодом знов.
Вже залишився лиш малий осколок
Й тепло Землею лине стрімголов.
Присіла. На траві прозорі роси,
Що розтопили промені тепла.
Заглянула у краплю – неба просінь,
Веселка на півнеба пролягла.
У кожній краплі і яскрава, й чиста
У різних барвах світиться вона.
Веселок сотні в краплях променистих
Немов зійшли у майстра з полотна.
Мелодія роси зрання лунає,
Недовго – стане хмаркою в теплі…
Краси багато в світі не буває!
Бо щастя – бачити красу Землі.