Чоловіки ставали землю боронити.
І змінювалося все кожну Божу мить,
Та час летів, його нікому не спинити.
Коли навала на Вкраїнську Русь пішла,
Москви ще не було – лише "болото".
І не одна орда тут смерть свою знайшла,
І не одна тут згинула сволота!
Козацький рід країну захищав,
Щоб Берегині діток народили.
Боролись й ворог битву полишав,
Бо силу роду в козаках збудили.
У другу світову, біду страшенну,
"За нашу родіну" діди ішли у бій.
З фашистами вели війну священну,
Щоб збудувати нам країну мрій!
Країну, де немає зла й печалі,
Щаслива молодь йде вперед завжди,
Високі принципи духовної моралі,
Там світить сонце, там нема біди!
Та тільки в ХХІ столітті,
Ті "болота сусідські" повставали.
В запалі моторошнім і несамовитім
На Україну суверенную напали.
Із дефіцитом розуму й любові,
Інстинктом стада "моя хата з краю"
"Освобождать" прийшли від крова й мови,
Та в Україні стадо це вмирає!
Хай незалежність із кривавими рубцями,
І ненависть до ворога кипить —
Свою країну відбудуємо ми самі!
Бо нам в країні нашій далі жить!