Моя мама сказала б тебе тоже самое, якби ти був її учнем.
Зітхають.
Дмитро Ільїн: Фух! Слава Господу милому!
Робить вигляд, що малює хрест божий.
Яків Беркута: Яка ще слава Господу милому? Ти що віруючий?
Дмитро думає.
Яків Беркута: Чого мовчиш? Не знаєш, що сказати?
Дмитро Ільїн: Ні, я не віруючий.
Яків Беркута: А навіщо тоді показував пальцями хрест, що означав славу Господу?
Соломія Піфагор: Так, з якою метою? Що ти цим хотів сказати?
Дмитро мовчки сідає на своє місце.
Соломія Піфагор: Тоді не роби і не кажи усякі нісенітниці, якщо не знаєш що сказати.
Соломія та Дмитро сідають на свої місця.
Ява 3
Заходить Варвара Чернівецька, Іван Шелест-Петров, Владислав Білий та Никодим Шишкін.
Варвара Чернівецька: Дмитре, а що це ти руки склав, наче ти комусь молишся?
Дивиться на неї з чудацькою усмішкою.
Соломія Піфагор: Це він просить пращенія богу за свої колишні гріхи.
Варвара Чернівецька: Він Біблію читати почав чи що?
Соломія хитає головою.
Варвара Чернівецька: Зрозуміло.
Соломія Піфагор: Дмитро щось різко німий став, мабуть, після того, як Діана йому пояснила, значення тих слів, коториє йому Яків сказал із советского фільму "Іван Васильович змінює професію". Він ще й змусив його переказувати зміст цього фільму.
Варвара Чернівецька: Так і є. Цей Іван-дурень навіть не зрозумів, що їх вживали не тільки у Росії, але і в Україні.
Підходить Іван Шелест-Петров та Никодим Шишкін.
Іван Шелест-Петров: Чего це Дмитро Іван-дурак?!
Варвара Чернівецька: Ти прекрасно знаєш, Шелест, чому.
Никодим Шишкін: А чєго це він Шелест?!
Іван Шелест-Петров: Вони мене Шелестом називають, бо в мене зачіска, як у березового листка. Ето нє обіда, Никодим.
Никодим Шишкін: Точно. Слушайте, дєвочки! Дасте мені списати задачу з геометрії, яку нам задавали на домашнє завдання.
Соломія Піфагор: Знову? А самі за ум взятись не пробували? Сідайте й напишіть хоча б щось до тої задачі.
Іван дивиться сумно вниз на підлогу, а Никодим єхидненько усміхається.
Варвара Чернівецька: Чого стоїте, як сонні мухи?! Сідайте на свої місця!
Мовчки сідають.
Яків Беркута: Не списав у дівчат, сисун котячий?!
Никодим Шишкін: Ти што … матюкаєшся?!
Яків сміється з Никодима. Варвара дістає книжку з біології та показує Никодиму.
Никодим Шишкін: А кто такий сисун котячий?
Варвара Чернівецька: Це паразитичний черв. Дивись.
Показує зображення у книжці з біології, яку носила з собою кожен урок.
Никодим Шишкін: Фух! Слава Господу милому!
Варвара Чернівецька: Вчитись треба, а не вихвалятись перед усіма! Тоді одиниць не буде.
Відходить.
Яків Беркута: Ну і тупий же цей Никодим! Хвастав і дохвастався. Недарма Галина Олександрівна його прозвала "вєлікій дєятєль".
Соломія Піфагор: Так і є. Я навіть зрозуміла, що цей вислів означав, коли прочитала усі частини роману про мандри Гуллівера, який актуальний для будь якої країни.
Яків Беркута: А ця розтяпа, Софія з Дмитром, ще й у кіно запрошувати здумали.
Варвара Чернівецька: А що тут такого поганого?
Яків Беркута: Вони хотіли мене заманити в пастку, але я на це не поведусь. Ще звинувачують мене так само, як цей кацап, Ірина Петрівна, з приводу Олександри, хоча вона сама зробила те, що неможливо не розказать.
Соломія Піфагор: А што сталося?
Яків Беркута: Розумієш? Я з Олександрою…
Георгій, який спостерігав за Яковим повертається до Соломії, яка сиділа позаду нього з Варварою.
Георгій Дакус: Памалчі, Яков! Це краще спитай у Варі. Я єй разказал з приводу того випадку. Ти будеш шокована.
Соломія киває головою та йде до Варвари.
Ява 3
Підходить Мирослава до Якова.
Мирослава Кравченко: Ще раз я побачу, що ти Олександрі даєш щелбани, попаде тобі від Ірини Петрівни!
Яків Беркута: Від Ірини Петрівни?! Та яка вона математик?! Вона дундук, а не вчитель, яка сидить вдома та й сере на порозі, як кацап. Тот самий у вірші Тараса Григоровича.
Мирослава Кравченко: В тебе мізки є?! Що ти говориш на неї?! Це неповага до дорослої жінки!
Дає Мирославі щелбан.
Мирослава Кравченко: Та ти взагалі уже?! Ну я тебе зараз..
Замахується.
Варвара Чернівецька: Ні! Навіть не думай. Ти зараз поводишся себе так само, як оця собака, що звинувачує Якова в тому, у чому він невинний. Вибачайся, інакше ти отримаєш ще один щевбан від Якова.
Хапає її за руку, але Мирослава виривається.
Мирослава Кравченко: Ні! Я не вірю вам!
Георгій Дакус: Як я зрозумів, ти дружиш з Олександрою?
Мирослава Кравченко: Так! І що з того?!
Георгій Дакус: А те! Навіщо ти з нею дружиш?! Вона ж двійочниця, а ти поглянь, яка відмінниця! Навіщо ти зв'язуєшся з таким дурним обществом?
Мовчить.
Яків Беркута: Так, навіщо?
Мирослава Кравченко: А вам яке діло?! Одстаньте од мене!
Яків Беркута: Поваги до Ірини Петрівни нема і не може бути, коли ця скотина тебе звинувачує, у тій річі , якій ти не винен.