Коли втікач опинився у поліцейській ділянці, Камікадзе попросив Сираторі пояснити, чому так сталося.
— Коли я втік з Обассірі, я почав жити у горах. Харчувався дикими ягодами та грибами, які були їстівними та пив воду із живописного струмка. Там я пробув два роки. Потім я відправився у село, неподалік від Саппоро, та випадково наткнувся на чужий город. Я був дуже голодний, тому змушений з'їсти помідор, який я зірвав на городі. Мені відомо, що Японія програла війну з американськими, китайськими, британськими та радянськими воїнами. Наш імператор ухвалив рішення припинити війну. Життя тепер повертається у нове русло.
— Авжеж повертається, шановний. А що з християнином сталося? — запитав Рю
— Він взяв вили та накинувся на мене. Я дав відсіч, але вили травмували йому обличчя так, що християнин загинув. — дуже засмучено відповів Сираторі.
— Треба відправити його на смертну кару до в'язниці у Саппоро. Цього разу злочинцю не втекти. — усміхнено промовив Рю.
— Не турбуйтеся. Я зі своїм офіцером — Якимом Гермолаєвим подбаємо про це. Хе-хе.
— Дуже добре. А тепер везіть його в Саппоро на смертну кару!
— Так, панове.
Яким схопив Йосьо Сираторі та повели його до в'язниці Саппоро, яка знаходилась неподалік від ділянки. Ця тюрма мала ще сильніший бар'єр, на відміну від усіх попередніх. Вона мала лише один поверх та була оточена високими стінами, укриті колючим, як голки, дротом. Біля воріт стояли стражники, озброєні рушницею та мечем. Вони тут чергували без вихідних.
Розділ 12
Сираторі знову прокинувся рано вранці у якомусь тісному місці. Він глянув у віконце на дверях камери та побачив двох озброєних охоронців. Вони стояли біля камери кожен день без відпочинку. В'язень це помітив та придумав план втечі. Раптом двері камери відчинились. Туди зайшли двоє озброєних мечами та рушницями чоловіків. Йосьо Сираторі став перед ними на коліна, роблячи покірний вигляд. Один з них почав перевіряти камеру у пошуках підозрюваних речей. Але нічого не знайшов.
— Якось дивно, Торі Сакума. Але ж я точно був впевнений, що дамоклів меч був тут.
— Не кажіть нісенітниць, Акіра. Вам десь уві сні почулось. Я піду на кухню та принесу злочинцю місо супу.
— Добре, Сакума.
— Тобі вдалося позбутися від кайданів та втекти. Навіть не думай тікати знову, Сираторі!
Охоронці заспокоїлись та зачинили камеру. Сакума пішов охороняти Сираторі. Тим часом в'язень тихенько підійшов до унітазу та зняв металічний образ. Він увесь був покритий іржею та якимись білими плямами. Такі самі Сираторі бачив на зіпсованих вишнях та хлібі.
— Треба сховати цей обруч. Почекаю поки прийдуть охоронці. — тихенько мовив в'язень самому собі та сховав у ліжко разом з намистом, яке цього разу поліції не вдалося відібрати.
Сато Акіра заглянув до віконця на дверях камери. Сираторі у ній мовчки сидів. Охоронець був впевнений, що злочинець не втече до райського життя. Йому навіть не довелось одягати кандали злочинцю. Нарешті прийшов Торі Сакума з мискою місо супу. Він просунув суп у віконце для підносу їжі та продовжив чергувати. Йосьо Сираторі забрав миску та поклав її біля умивальника. А сам почав дивитися на стелю своєї камери. Скрізь нього просвічувалося прозоре небо. Бог наче наглядував за ним з небес та допомагав йому звільнитися з кайданів.
— Сакума, щось злочинець задумав.
— Так, шановний. Він знову хоче залізти на стіну як павук та вибратись.
— Ходімо наверх! — сказав Акіра. — Та перевіримо чи не зламане вікно.
Охоронці швидко пішли на дах. Тим часом Сираторі випив увесь суп кількома ковтками. В кінці камери стояв тоненький та кривенький цвях. Злочинець дістав металічний обруч та почав його загострювати цвяхом.Це було для нього як по маслу. Тепер металічний обруч перетворився у саморобну пилу. Зробивши справу, Сираторі заховув свою саморобну пилу в смітнику. Нарешті прийшли охоронці та знову почали виконувати свій обов'язок.
— Сидиш?!— гукнув Сакума до камери Сираторі. — То й сиди смирно. Десь через місяць ти відправишся на смертну кару.
Сираторі мовчав та нічого не слухав. Він продовжував далі розробляти план самовизволення та склав усі ципочки ланцюгів ДНК. Дочекавшись ночі, злочинець дістав свою саморобну пилу та почав розпилювати дві дошки на підлозі. Він намагався пилити якомога тихіше. Дощечки почали крок за кроком утворювати тріщини. Вони були зроблені з якогось м'якого, як пух, дерева. Нарешті дві дощечки були розпилені навпіл. Під ними була купа вологого грунту.
— Дощечки спиляні навпіл. Почну завтра копати. Вранці мою камеру почнуть обшукувати. — промовив самому собі Сираторі та поставив розпилені дощечки на місце.
Як тільки в'язень це зробив перед його очима з'явився рожевий туман. Стіни його камери були описані яскравими пейзажами.
— Мама?! Ти тут?
— Так, сину, я тут я прийшла, щоб визволити тебе з в'язниці та покарати офіцерів. — прошепотіла вона. — Тихіше. Не кричи: охоронців розбудиш.
— Дякую, що подаєш мені руку, але мені майже вдалося втекти. Як ти хочеш їх покарати?
— Як покарати їх ще не знаю. Сподіваюсь, що суд підтвердить всі твої виправдання.
— Було б добре. — промовив Сираторі.
— Я тим часом тихенько завітаю до Кабаяша та напишу йому листа від твого імені, щоб він тебе підтримав на суді. А зараз лягай спати. Дуже скоро зійде сонце. На добраніч!
— Спасибі, мамо! Спасибі, …..мамо. — заплакано промовив Сираторі та ліг спати.
Наступного дня охоронці знову почали обшукувати камеру злочинця. Цього разу вони не довго постояли, похитали головами та дременули з камери. Сираторі знову почав дивитися у вікно на стіні. Охоронці були ще більше напруженими, ніж учора. Вони знову прямували на дах, щоб перевірити, чи все добре з дерев'яним вікном, яке було на стелі камери Сираторі. Знаючи, що дерев'яна рама на вікні зверху була старою гнилою, злочинець погнув її та пішов у райське життя. Охоронці ставилися до цього серйозно.
Коли охоронці пішли на дах, Йосьо Сираторі зняв відпилені дошки з підлоги, взяв миску та почав нею викопувати землю та викидати її в унітаз. Ця миска залишилась після вчорашньої вечері. Вона йому допомогла викопати шлях на волю та розправити крила. Нарешті злочинець вирив глибоку яму. Він поставив усі дошки на своє місце та ще раз змив землю в унітаз. Цю справу Сираторі зробив майже за місяць.
Настав день смертної кари. Акіра постукав у двері камери. Відповіді немає. Постукав голосніше, знову немає відповіді. Сато Акіра зайшов до камери. Вона була пуста. Акіра знову думав, як злочинцю вдалось втекти. Раптом він побачив дуже дивно покладену дошку на підлозі. Охоронець зняв дошку з підлоги. На жаль, дошка була не ціла. Чимось злочинець її розпилив навпіл. Не тільки це здивувало Акіру. Під дошкою була вирита глибока яма. У ній лежав загострений обруч та миска, яка залишилась після однієї з вечерь.
— Не можу повірити: злочинцю вдалося втекти.
До камери зайшов круглий мов гарбуз мужик у військовій формі північнокорейського генерала. На голові коротке волосся, підняте вверх. Носик короткий, очі добрі та ласкаві на перший погляд. Це був начальник в Саппоро Абе чен Ин.
— В чому справа? Де в'язень? Він сьогодні повинен відправитись на страту.
— Розумієте, він знову нас зумів провести в оману.
— А що трапилося? — втрутився у розмову Торі Сакума. Він недавно поснідав та випив каву, щоб сповнитись енергії.
— Йосьо Сираторі вік! — відповів Сато Акіра.
— Досить розмов! Негайно розшукайте його! — крикнув начальник. — Не розшукаєте — мій меч та ваші голови с плеч.
Охоронці були налякані. Вони боялись начальника, тому одягли на себе шубу та пішли до лісу. Погода була наче в тундрі. Мерзлота була сильніша, ніж в Обассірі. Нарешті Сакума разом з Акірою зайшли глибоко в ліс. Там було тихо, як на могилі. Не чутно нічого живого. Раптом Акіра побачив замерзле озеро. На ньому сиділи дві дівчинки. Одна з них стояла на кризі та розчісувала свої довгі локони. А друга сиділа під водою та виглядала через ополонку. Це була русалка, милосердна подруга мавки.
— Дивись, які дівчата! Давай подивимось. — весело сказав Акіра. Сакума подивився на них та побачив: на їх обличчях були білі очі без зіниць. На шиях було намисто з листків.
— Може не треба. У цьому лісі легко заблукати.
— Ходімо! Вони такі гарні ці дівчата.
Торі Сакума погодився. Охоронці пішли на кригу. Акіра хотів доторкнутися дівчини, яка розчісувала собі локони. Мавка, коли побачила поліцейських, кинулась тікати.
— Дівчино, зачекай! — мавка мовчала. Їй хотілось дати відсіч незваним гостям. Вона добігла до берега та кинула здоровенний камінь на кригу.
Удар був такий, що лід дуже швидко почав тріскатись. Охоронці не встигли втекти на берег і впали у крижану воду. Холод переходив до ніг та рук Сакуми й Акіри. Їм було так холодно, що було важко рухатись.
— Що робити Сакума? Ми потонемо зараз.
— Я ж тобі казав: не підходь до цих дівчат. А тепер ми в халепі.
Охоронці пливли до берега, як раптом одного з них схопила за ногу, якась підводна дівчинка. Це була русалка. Вона давно мріяла про помсту за те, що чен Ин зробив її та мавку сиротами. Сакума досяг берега та почав тягнути Акіру за руки.
— Тримайся, друже! Я врятую тебе! — Сакума майже витяг свого товариша.
— Вам все одно не вдасться втекти від мене та моєї подруги! — вигукнула мавка.
Раптом хтось почав ніби допомагати Сакумі витягувати його товариша. Це був їх начальник. Він прийшов, щоб знайти своїх охоронців. Чен Ин допоміг Сакумі витягнути Акіру. Він був весь мокрий та гарячий мов чайник. Сакума теж.
— Пане начальнику, невже ви нам все таки відрубаєте голови? — з переляку запитав Сакума.
— Та заспокойся! Я нікого з вас не покараю. Треба чекати, поки злочинець сам попаде в наші лапи. Йдіть додому, невдахи. Та лікуйтесь.
Охоронці та начальник розійшлись по хатам. Через місяць Сакума з Акірою були відправлені у відставку за станом здоров'я. Вони були дуже застужені. Їх щоки були такими, наче у чайника. Руки тремтіли самі по собі та не переставали. Сато Акіра та його напарник лежали у ліжку та не вставали. Їм навіть довелось забути про пошуки злочинця, який зумів запобігти смертної кари. Та й померли б від застуди слуги Чен Ина, якби не їх знайомий. Який ще знайомий?! Цей знайомий — рідний дядько Сакуми.