Скоро дзвоник на перерву. Владислав Білий до дошки.
Дивиться на своєму швейцарському годиннику котра година, а Владислав підходить
Галина Олександрівна: Починай розповідати уривок. Біографію не встигнеш уже.
Владислав Білий: Радість, гарна іскро Божа!
Несказанно любо нам Увійти, царице гожа,…
В твій пресвітлий дивний храм.
Все, що строго ділить мода,
В'яжеш ти одним вузлом,
Розцвітає братня згода
Під благим твоїм крилом.
Галина Олександрівна: Дуже добре. За читання уривка 8, бо запинався трошки, а за зошит — 6. Сідай.
Владислав сідає.
Ява 17
Дзвенить дзвоник на перерву.
Галина Олександрівна: Здавайте роботи!
Підходять з листами .
Марія Вольт: Ось.
Виходить з класу.
Соломія Піфагор: Ось.
Виходить з класу.
Яна Кайдашиха: Ось.
Виходить з класу.
Яків Беркута та Георгій Дакус: Ось.
Виходять з класу.
Діана Іваненко: Ось.
Виходить з класу.
Владислав Білий: Ось.
Виходять з класу.
Мирослава Кравченко: Ось.
Виходить з класу.
Олександра Самойлова мовчки кладе пустий листок та виходить з класу.
Дмитро Ільїн та Софія Смірнова: Ось.
Втікають.
Варвара Чернівецька: Ось.
Виходить з класу.
Дія 2
Ява 1
Дух Гіпатії: Яків та Георгій заходять у кабінет фізики та сідають за парти. Там було дві кімнати. Одна велика, де вчитель вела урок, а інша маленька дуже сильно переповнена різними підручниками та приладами для експериментів. Саме так виглядав кабінет у якому вели уроки Тетяна Семенівна та Ірина Петрівна.
Підходить Георгій до Якова.
Георгій Дакус: Що малюєм, Якове?
Яків Беркута: Карикатуру.
Георгій Дакус: Так це ж не олівцем?
Яків Беркута: Так, не олівцем. Вугіллям, сангіною та сепією у стилі Марії Приймаченко.
Георгій Дакус: А навіщо?
Яків Беркута: Щоб сказати цій скотині, що я хоча і учусь на скульптора, але можу малювати тим, чим і живописці. Вона бесконечно мені висказує за німецьку і звинувачує у тому, що я ображаю Олександру ні за що, хоча це не так.
Георгій Дакус: Та знаю я. Ти забув про те, що я спостерігав за цим випадком і свою стипендію тобі дав, щоб ти їй купив солодкий напій і як ти мені повернув решту за цей напій?
Яків Беркута: Та сама стипендія, яку дають щомісячно тим, хто дуже добре вчився?
Георгій Дакус: Ну звісно ж! Хочеш я тобі домалюю твою карикатуру?
Яків Беркута: Так.
Дає величезний папірець Георгію, де була намальована карикатура, і він домальовує.
Яків Беркута: А ти про це не скажеш Ірині Петрівні чи комусь іншому?
Георгій Дакус: Звісно ні. Я до них ставлюсь, як до однокласників, а не друзів. Бо ці осли взагалі з глузду з'їхали в останній час.
Яків слідкує, щоб ніхто не зайшов.
Яків Беркута: Ти вже домалював? Бо скоро зайдуть вони та Ірина Петрівна.
Георгій Дакус: Ще одну помилку залишилось виправити і готово. Непогано ти малювати вмієш.
Яків заспокоюється.
Георгій Дакус: Готово.
Віддає папірець Якову.
Яків Беркута: Спасибі.
Георгій Дакус: Будь ласка.
Яків ховає папірець у портфель. Він з Георгієм сідають за парти.
Дух Гіпатії: Георгій дав Якову стипендію, яка була обсягом двісті гривень. Яків перехитрив Олександру Самойлову, купивши найдешевший солодкий напій, щоб та не лінувалася і виконувала всі домашні завдання.
Ява 2
Продзвенів дзвоник на урок. Зайшли до класу Дмитро з Софією та Соломією.
Дмитро підходить до Георгія та Якова.
Дмитро Ільїн: Жора, а ти не знаєш звідки Яків казав мені фразу: "Ти баяриню саблазніл…"?
Робить вигляд, що не знає. Втручається Яків.
Яків Беркута: Так ти, Дмитре, баяриню саблазніл?!
Дмитро широко розплющив очі.
Дмитро Ільїн: Какую ще баяриню?! Ти про що?!
Яків та Георгій сміються з нього.
Георгій Дакус: Це він повторює фразу з радянського фільму "Іван Васільєвіч мєняєт прафєсію".