Учні встають.
Ірина Петрівна: Сідітє, сідітє.
Яків Беркута: Гутен таг!
Ірина сердиться.
Ірина Петрівна: Ми ж па – моєему с табой договорились, што на нємєцком нє гаваріш?! Сорок раз я тобі казала звертатись до мене "ваше вєлічество"! І Олександрі не давай щевбани! Што ти сєбє дозволяєш, сукин син?!
Дає журнал Галині Олександрівні.
Галина Олександрівна: Добре. Тільки Якова не принижувати, як ви це тільки, що зробили. Він мій авторитет.
Ірина Петрівна огидно либиться.
Ірина Петрівна: Боже! А як я його принижую?!
Галина Олександрівна: Не робіть оцю клоунаду. Тим паче на очах у дітей. І чого це ви руки за спину поклали? Вас що заарештувала міліція і наклала наручники?
Ірина Петрівна: Ні!
Марія Вольт: У неї за спиною якась березова і тонка, як нитка лозина!
Ірина Петрівна у шоці, а Галина Олександрівна стрімко на неї дивиться.
Галина Олександрівна: Навіщо вам ця лозинка? Викиньте її.
Ірина Петрівна: Не знаю.
Георгій Дакус: Мабуть, для тілесних покарань.
Соломія дивиться на лозинку.
Соломія Піфагор: Так, Георгій, щось у цьому є підозріле.
Яків Беркута: Так, однокласники мої! Це для того, щоб по пальцям на руках вдарити когось із вас!
Усі учні шоковано дивляться на Ірину Петрівну. Галина Олександрівна люто сердиться на неї.
Галина Олександрівна: Хіба ви забули, що тілесні покарання заборонені у наші часи?
Заікається.
Ірина Петрівна: Ттак, Галинна Оллександдрівна.
Галина Олександрівна: Не брешіть, що забули. Те, що чоловік знає певну іноземну мова це не привід до сарказму. Як говорив філософ —Франсуа Вольтер: "Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою — все життя". Зрозуміли суть вислова чи ні? І Якова не принижувати. Він авторитет мій.
Ірина Петрівна: Ні! Я нє разбіраюсь в ваших філасофскіх штуках, ХОХЛИХА! Який ще авторитет?! І які тілесні покарання?! Що ви мелете?!
Галина Олександрівна: Ви собі йдіть до свого кабінету, який і не ваш зовсім, а Тетяни Семенівни. І не думайте мене обзивати хохлихою, бо зацитую вас на своєму фонографі, що під столом вас жде та не дочекається, як записати у когось негативну.
Ірина швидко виходить ображена, а Галина повертається обличчям до класу.
Ява 16
Галина Олександрівна: Вибачте, учні. Виникло непорозуміння. Я вам розповім одну серйозну річ, щоб ніхто не називав Якова Гітлером. Німці були нацистами, а не фашистами. А фашизм пішов від Італії, які славляться своїми картинами Середньовіччя. То вони теж погані?! Ні, звісно. Так само з Німеччиною. Коли Друга світова війна закінчилася, фашистами виявились росіяни, бо Сталін підняв тост за перемогу російського народу, а не українського. Тому навіть не думаєте, що німці зараз погані. Вони нам допомагають перемогти росіян.
Хором: Добре!
Галина Олександрівна: Продовжуємо урок. Наступна до дошки піде Діана Іваненко.
Діана виходить.
Діана Іваненко: Фрідріх Шиллер – німецький поет другої половини 18ст. доби Просвітництва. Засновник історичної драми. Автор багатьох п'єс та ліричних творів. Серед них ода "До радості". Він написав цю оду на замовлення 1785 року. Майже через 20 років, після смерті поета, Бетховен поклав оду до дев'ятої симфонії. 1972 року – рада Європи оголосила її офіційним гімном Європи, але відмовились без слів, щоб не надавати переваги певній мові.
Галина Олександрівна: Добре, тепер уривок.
Діана Іваненко: Радість, гарна іскро Божа!
Несказанно любо нам
Увійти, царице гожа,
В твій пресвітлий дивний храм.
Все, що строго ділить мода,
В'яжеш ти одним вузлом,
Розцвітає братня згода
Під благим твоїм крилом.
Галина Олександрівна: Дуже добре. Сідай – 11.
Сідає.
Галина Олександрівна: Марія Вольт та Яна Кайдашиха вивчили?
Яна Кайдашиха: Ні.
Галина Олександрівна: А в зошиті щось є, кошенятко сизе?
Яна Кайдашиха: Так.
Галина Олександрівна: Тоді неси.
Несе.
Галина Олександрівна: У тебе, Яна, за ведення зошита – 8. Набагато краще ніж було на початку навчального року. Тільки пиши більш розбірливо, щоб я могла прочитати.
Яна Кайдашиха: Добре.
Галина Олександрівна: Забирай.
Дає зошит Яні та вона сідає на своє місце, де сиділа Марія.
Галина Олександрівна: А ти, Марія, вивчила?
Встає.
Марія Вольт: Так.
Галина Олександрівна: Тоді йди до дошки.
Підходить.
Марія Вольт: Фрідріх Шиллер – німецький поет другої половини 18ст. доби Просвітництва. Засновник історичної драми. Автор багатьох п'єс та ліричних творів. Серед них ода "До радості". Він написав цю оду на замовлення 1785 року. Майже через 20 років, після смерті поета, Бетховен поклав оду до дев'ятої симфонії. 1972 року – рада Європи оголосила її офіційним гімном Європи, але відмовились без слів, щоб не надавати переваги певній мові.
Галина Олександрівна: Добре, тепер уривок.
Марія Вольт: Обнімітесь, міліони,
Поцілуйтесь, мов брати!
Вічний Отче доброти,
Дай нам ласки й охорони!
Знищим книги борговії!
Помирімося усі!
Браття! На небесі
Не забуде благодії.
Галина Олександрівна: Закінчуйте.