Знайди. — казала дівчина.
— Підніміть мені повіки! Не бачу! — двоє вурдалаків підняли повіки чудовиську. Він побачив двох охоронців та начальника. — Ось вони!
Вій показав вурдалакам, де знаходяться вороги мавки. Круг, який накреслив Юкі, миттєво зник. Вурдалаки швиденько стрибнули на плече начальника.
— Прибери їх від мене! — казав Жак, дивлячись в очі вію. — Вони мене зараз вб'ють!
— Це вам за братів моїх, смерди погані. — радісно сказала мавка.
Брати Танака, побачивши це пекло, кинулися навтьоки. Мавка наказала своїм дванадцятьом братам спіймати їх, але було пізно. Юкі та Наомі вчасно втекти з лісу та повернутися додому.
Вурдалаки почали випивати всю кров з тіла начальника Акіто. Відтоді Жак Морісо впав замертво. Мавка провалилась крізь землю, а Жак був вбитий та з'їдений вурдалаками. Так начальник в'язниці Акіто був покараний за свою божевільність та підступність. На жаль, втікача не знайшли. Йому знову вдалося сховатися від поліції.
Розділ 7
Через півроку Йосьо Сираторі йшов пішки до свого рідного містечка Аоморі, щоб знайти Люміє Кабаяша. Він був впевнений, що на суді його вислухають та осудять справедливо. Коли настала темрява, Сираторі тихо пробирався в місто Одате. У ньому було тихо, як на кладовищі. В усіх будинках світло було вимкнуто. Раптом він побачив білого коня, який віз сорок мішків рису. Перед ним Сираторі побачив величезний стовп на якому було написано гарними літерами "В Аоморі".
— Слава господу милому! Я прибуду в своє рідне місто і запитаю в когось, де живе Кабаяш. — зрадів втікач та став наздоганяти коня.
Кучер зупинив коня, який був майже виснаженим, та почав курити цигарку. Сираторі підкрався до воза та заховався за 2 мішками. Мішки були дуже важкими. Один з них важив центнер. Але це не завадило втікачу виконати свою мету.
— Но! Пішла! — кінь продовжив везти рис до призначеного пункту. Сонячне проміння освітлювало правильний шлях в містечка. — Рис отримають усі селяни та містяни. Зараз часи такі… моторошні! Американці та члени Радянського союзу мужів наших гублять, голодом морять жінок ще й діток їхніх під ярмо затягують! Но!
Кінь почав тягнути віз ще швидше. Дорога в Аоморі здавалось тиха та без небезпек. Як раптом щось бахнуло перед очима кучера. Щось таке, як війна з дамокловим мечем.
— От чорт! Хтось підірвав шлях у селище! Як тепер довезти рис? — перелякався кучер. Сираторі ледве виліз зі своєї схованки та втік куди очі глядять. — Чоловіче! Допоможіть мені перевезти мішки!
Йосьо Сираторі не звертав уваги на нього. Він не хотів знімати з себе маску, бо розумів: одна помилка призведе до чогось жахливого, страшнішого за смерть. З його голови не вилітала думка про поліцейських з тюрми Акіто та Аоморі, які зробили стільки бід йому. Особливо, у в'язниці Акіто.
Через тривалий час Сираторі прибув у якесь селище. Народу там було скільки грибів після дощу. Втікач одягнув на голову стару хустку, яка ще дісталась йому від прийомної мами у спадок.
— Ну що ж треба йти у місто та питати, де живе Кабаяш. — Йосьо Сираторі швидко зайшов у місто та підійшов до якого молодого чоловіка. — Вибачте, ви не знаєте де живе поліцейський — Люміє Кабаяш?
— Не знаю. Запитайте в інших.
Втікач підійшов до іншого чоловіка та запитав, де живе Кабаяш, але він теж не знав. Раптом якийсь невідомий хуліган штовхнув стару жінку та втік. Вона впала на асфальт. Сираторі допоміг їй встати та віддав їй тростину, яку вона упустила.
— Дякую, допомогли бабусі. Ви шукаєте Кабаяша?!
— Так. — відповів Сираторі. — А звідки ви знаєте?
— Я проходила неподалік та побачила, що ти запитав про нього. Він живе у цьому місті, куди ти прибув.
— А як називається це місто? Я вперше у великому місті.
— Міягі, синочку. Саме в цьому місті проживає твій Кабаяш. Візьми цей хрест. Він незвичайний. Одягнувши його, у Японії для тебе секретів немає. Скажи: "Покажи мені …." та він покаже куди йти. — бабуся одягає хрестик на шию Сираторі та зникає десь у безвісти.
— Ну що ж… перевіримо… Покажи мені будинок Люміє Кабаяша! — впевнено промовив Сираторі і перед його очима частина асфальту була вкрита рожевими квітами, ті що він бачив у горах. — Це неймовірно.
Втікач пішов по гарячим слідам до будинку колишнього начальника тюрми Міягі. Він і не здогадувався, що доріжка буде такою довгою. Це нагадувало йому дорогу з жовтих цеглинок.
Пізнім вечором Люміє Кабаяш сидів у кріслі-каталці та читав газету. Раптом він почув стук у двері . Кабаяш впустив дуже знайомого в обличчя чоловіка. Це був Йосьо Сираторі. Його одяг та хустка промокли під лихим дощем.
— Йосьо Сираторі?! Знаю, за чим ви прийшли до мене.
— Вам відомо те, що мені вдалося втекти з в'язниці в Акіто? — з допитливістю запитав Сираторі.
— Так, шановний. Про це писали близько 70 тис газет. Хоча невідомо, як вам вдалося втекти. — спокійно промовив Кабаяш. — Ти, мабуть, голодний?!
— Так, панове. Я дуже зголоднів та витратив майже усю енергію, йдучи до вашого будинку. Мені довелось йти до вашого будинку ввечері. Якась бабуся підказала мені дорогу до вашого будинку.
— Цьому не складно допомогти. Сіндзі, вечеря є?!
— Так. — відгукнулась дружина Кабаяша та принесла на стіл трав'яний чай та три мисочки місо супу. — Я бачу у нас гість.
— Так. Це мій колишній в'язень у Міягі. Він був би прикладом для усього нашого народу. — Сираторі попив чаю з крихітного сервіза та відчув себе бадьорішим.
— Продовжимо розмову. Через що тобі довелось втекти з тюрем в Аоморі та Акіто? — запитав Люміє Кабаяш.
— В першій в'язниці офіцер Камікадзе бив мене дубинкою так, що я втратив свідомість, а в другій — змушували весь день стояти в сейдзо.
— Сейдзо — це на колінах стояти?
— Так. — відповів Сираторі.
— Я допоможу вашій біді. Ми домовляємося з вами про те, що ви завтра явитесь до поліції та дасте показники про несправедливе ставлення охоронців в тюрмах Акіто й Аоморі.
— Я згоден з вашою пропозицією.
— Прекрасно, шановний. Завтра ми поїдемо з вами до поліції, а поки що відпочинь.
Сираторі повечеряв та заснув прямо на підлозі. Можливо, цього разу йому вдасться поставити перед фактом неправославних охоронців на суді.
Розділ 8
20 лютого 1943 року відбувся суд над Йосьо Сираторі. На цьому суді я теж був.
— Я почав красти після того коли почав працювати помічником кухаря на кораблі. — сказав Сираторі. — Капітан обіцяв мені заплатити 500 йенів, але дав 200. Це продовжувалось досить часто. Мене заарештували і посадили у в'язницю. В тюрмі Аоморі охоронці били доти, доки я не втратив свідомість.
Присяжні та юристи уважно слухали звинуваченого. Він продовжив розповідь.
— Очевидно я втік з Аоморі. Але мене все одно заарештували і ув'язнили в тюрму Акіто. Там я був ізольований. Охоронці змушували мене стояти на колінах цілий день. Якщо я не підкорявся, вони мене били до крові.
Суддя злегка посміхнувся.
— Мене цікавить, шановний, не це. Я хочу дізнатись, як вам вдалося втекти з камери. Адже начальство хоче дізнатись про те, як вам вдалося втекти. — Сираторі спокійно видихнув повітря та зосередився.
— Одного разу начальник Аоморі дав мені відро з дротовою ручкою. Коли він пішов, я зняв ручку з відра та заховав під подушку. Вночі змайстрував з цієї ручки саморобний відмикач. Потім просунув руку через віконце, де подавали їжу. Ним я відчинив залізні двері та втік.
— Це перша втеча. А як удруге втекли?
— Я вперся ступнями та долонями у стіну та почав залазити до вікна. Мені вдалося зігнути віконну раму. Коли настав дощ, я проліз через вікно на дах.
— Але ж стіна була висока?! Ви наче ящірка залазили?! І як вам вдалося зігнути віконну раму?! — розсердився суддя.
— Так, ваша честь. Залазив як ящірка. Рамо зігнути вдалось, мабуть, тому, що вона згнила. — сміливо відповів Сираторі. Усі в залі суда були шоковані, крім судді.
— Вам призначено 20 років довічного ув'язнення.
— Я згоден з вами, ваша честь. Але чи можете відправити мене в столицю Японії? Там зараз тепло. Холод в Акіто мене лякає.
— Хе-хе! Ви будете у тюрмі Обассірі. Звідти вам точно не вдасться втекти. — сказав суддя. — Там дуже потужний бар'єр, як в Алькатрасі, звідки ще ніхто не тікав.
— Шановний суддя, але ж Сираторі правий! В Обассірі холодно майже щороку. Це занадто жорстке покарання. — втрутився Люміє Кабаяш.
— Згоден з вами. Я теж так вважаю.
— Ні, Тосіо! Суддя правий! — вигукнув один з присяжних зали. — Він заслуговує цього покарання!
— Так! На смертну кару його треба! — гукнув ще один присяжний.
— Тиша в залі! — суддя постукав молоточком у стіл. — Злочинець буде відправлений у тюрму Обассірі на 20 років. Суд завершений.
За його прохання двоє охоронців повезли втікача до міста — Обассірі. Сираторі в цей час виповнилось 35 років.
Кабаяш та його дружина завивали вовком. Вони не знали, як йому допомогти.
— Що нам робити?! Ми програли суд! — сказала Сіндзі.
— Не вішай носа. Я впевнений: він розробить план втечі. Йому вдалося втекти з двох в'язниць, які мали такий самий бар'єр, як всевідомий Алькатрас, з якого рано чи пізно хтось зуміє вибратись. Цей чоловік був білою вороною у тюрмі Міягі. Я про це знаю. — Кабаяш обняв Сіндзі.
— Боже великий єдиний, спаси Сираторі од пекла.
На жаль, нічого не відбувалось. Залишалось лише сподіватися на те, що Йосьо Сираторі подолає усі підводні камені на своєму човні та вийде на сушу. Після цього суду було не до сміху і мені. Вдома я сидів біля віконця та глядів на зорі. Господь милий, спаси цього чоловіка від пекла.
Розділ 9
— Де це я? — прокинувся Сираторі в якомусь знайомому для нього місці. — Невже я знову потрапив під ярмо?
Сираторі спробував встати на ноги, але щось наче склеїло їх. Він поглянув униз та побачив, що закутий у кандали. Вони важили десь 50 кілограмів. Йому було дуже важко пересуватися. У камері був лихий холод, наче в Арктиці. Йосьо Сираторі сидів на колінах та глядів на двері камери. Біля них лежав скелет дуже молодого чоловіка, який, можливо, застудився та пішов з життя.
Раптом двері камери наче самі відчинились перед очима в'язня. До камери увійшло двоє охоронців, озброєні довгим самурайським мечем. Вони помітили, що Сираторі стоїть на колінах, а кандали позаду нього. Один з них прийнявся обшукувати підозрілі речі в камері.