(16.05.1993)
* * *
Людська душа, мов комора.
Візьми ключ, відімкни.
Шукай і глибше копни:
Прогляне і нечисть, й потвора,
Знайдеш і світло, й добро,
Невдало приховане зло,
Приємне душевне тепло.
Побачиш людське все нутро.
(23.05.1993)
* * *
Приходимо часом до цілі,
Буцімто й яблука спілі,
Та щось не смакує, не йде,
Не те все й не те.
За щось хватаємось,
Чимдуж чіпляємось,
А потім каємось,
Страждаємо і лаємось.
Мучимось, вагаємось,
Чогось, когось цураємось,
Не помічаємо, що час іде,
Тихо до зими повзе.
(23.05.1993)
* * *
Як важко маленькій рослині
Крізь грудку землі прорости,
Так важко чесній людині,
Без протекцій чогось досягти.
Нею футболити будуть і гнати
Від вовчого кодла і темних справ
Сміятися будуть і зневажати,
Позбавлять усіх людських прав.
(23.05.1993)
* * *
Чвари, крик та гамір
Все в душі руйнують.
Убивають добрий намір,
(23.05.1993)
* * *
Самотність – черв,
Що точить людей з голови,
Руйнує кожен нерв,
Убиває без булави.
(10.06.1993)
* * *
Спливло немало часу,
В каганці згоріло
Вже багато гасу.
Щось розбилось, обдиміло.
Канули у Лету чистота
дитяча, поривання щирі та палкі.
І, я не та, давно уже не та
Й думки мої уже не ті.
(13.06.1993)
* * *
Як хвилі у морі,
Так в радості й горі,
Минають роки,
Спливають віки.
Лиш дуб величезний,
Славний, кремезний,
Щовесни оживає,
Кіпу спогадів навіває.
(15.06.1993)
* * *
Коли маєш небагато років,
На душі безхмарно,
Свято віриш у пророків,
Не второпаєш, що мрієш марно.
По-своєму все розумієш,
По-своєму трактуєш,
Світ бачити волієш
Таким, я у думках гаптуєш.
(17.06.1993)
* * *
В обідню пору
Зникають мережки,
Не лізеш на гору
Шукаєш стежки.
Зовсім не подібні.
Міркування під вечір
Ясні, вірогідні.
(18.06.1993)
* * *
Треба якось жити,
Треба щось робити,
Діяти і не тужити,
Доленьку свою не злити.
(23.06.1993)
* * *
Відшуміли буйні трави,
Ідеї чудернацькі зникли.
Лишились скошені отави
І розбиті мрії на стерні.
(28.06.1993)
* * *
Без цеглинок,
з води і піску
будувала будинок
на острівку.
Прикрашала квітками,
встеляла листками,
оживляла піснями,
Фантазувала до нестями.
А сонце пригріло,
Пісочок просох.
Все в замку зотліло,
Полонив переполох.
Споруди вже не було,
рожевії квіти
за водою понесло,
затонули самоцвіти...
(30.06.1993)
* * *
Втекти, втекти,
Куди?
В далекії світи
втекти?
Забути
Батьківщину?
Запхнути
її в домовину?
Лишити
матір хвору,
мов якусь потвору?
Зубожіти духовно
Й радіти невимовно?
О, Боже! Куди ж
люди йдуть?
До чого ж
прийдуть?
Хіба від себе втечуть?
З пам'яті гріхи зітруть?
(02.07.1993)
* * *
Травиця-шовковиця,
Небесна голубінь,
Похилена вербиця,
Літечка теплінь.
Яка пора чудова!
Для спочинку – час.
Мрія кольорова,
Вмить окрилить вас.
(5.07.1993)
* * *
Вночі та удень
Плаче погода за літом,
За кошиком стиглих вишень,
За ніжним весняним цвітом.
Злиться, ридає, сумує,
Щось стиха бурмоче,
Сліз ніяк не вгамує,
Посміхнутись не хоче.
(05.07.1993)
* * *
Був сонячний день.
Все йшло своїм ходом.
Комашки обліпили пень,
Сумували верби за городом.
Раптом страшно стемніло,
Сильна буря здійнялась,
Стільки вгору пилу злетіло,
Що аж курява знялась.
Блиснуло, загриміло, дощик полив,
Безжалісний дуже вітер
Все покрутив і побив,
Уподібнив дерева до літер.
Та й став затихати,
Мабуть шибенник схотів
Інших настрахати,
Або ж додому полетів.
А сонце знову зійшло,
Життя йшло своїм ходом,
Мов нічого й не було
Й сумували верби за городом.
(7.07.1993)
* * *
Як просто, як легко
Знайти собі смерть,
Серце батьківське, як легко
Розбити ущерть.
Як складно, як важко
Гояться рани батькам.
Дитино, як важко
Їм буде без тебе, – затям!
І не роби дурниць,
Бо тільки раз живеш;
Злих не слухай витівниць;
В пастку сатани не попадеш.
(12.07.1993)
* * *
День сміявся ясним сонечком,
І плакав теплим дощиком,
Сяяла перлинами трава,
Не внадилась у гості ще моква.
Літечко теплом всіх огортало,
Плоди щедро-щедро дарувало.
На душі від цього аж світало,
Життя барвами веселки грало.
(22.07.1993)
* * *
Як можна своє не любити,
Чуже вічно хвалити,
Мову рідну топтати,
Своєю ж чужу визнавати,
За Україну не дбати,
Її хліб спокійно поїдати?
(24.07.1993)
* * *
Українці нічого не просять,
Українці усе віддають.
Згодом гірко голосять,
Бо важко живуть.
Своєї ж помилки
Ніяк не збагнуть,
На чужії опилки
Вічно своє продають.
(24.07.1993)
* * *
Сльози і біль,
Невдачі і смуток,
Біль все і біль,
Де радості жмуток?
Чом не існує балансу,
Різні актив і пасив;
Нема для радощів шансу,
Сумний лунає мотив.
(24.09.1993)
* * *
Осінь стояла барвиста.
Трава шовковиста
Місцями була,
Квітка остання цвіла.
Осінь прийшла,
Сум і дощі принесла.
Притягнула негоду,
Типову осінню погоду.
Далі мала бути зима,
Срібляста зима,
Снігові кучугури,
Морозові тортури.
Але в душу ввірвалась весна,
На тепло і квіти рясна.
Щире дівча закохалось,
За марою погналось.
Купалося в мріях,
Романтичних завіях,
Словопадах медових,
Снах кольорових.
Тремтіло, чекало,
Дар мови втрачало,
Про все забувало,
Бо сильно кохало.
Вперше кохало,
Дивне щось відчувало.
Кохало й не знало,
Що в гру небезпечну грало.
У гру, де є пішаки
І є королі-мастаки
До лжекохання,
Нещирого зізнання.
Все за чисту монету
Сприймало. Естафету
Страждання прийняло,
Хоча цього й не знало.
Біди не чекало,
Як сонце сіяло,
Прокидалося вранці,
Кружляло у танці.
Жваво щебетало,
Все довкола вітало,
Радо всіх зустрічало,
Мов метелик літало.
Природою любувалось,
До берізки прихилялось,
В озерце задивлялось,
Собою милувалось.
У горобиновім намисті,
По золотавому листі,
Подумки дівча блукало,
Щастя-долю шукало.
На дворі дощило,
Давно сліди літа змило,
Все чахло, вмирало,
Все засинало...
У кохання буяло,
Росло, розквітало.
А кохання міцніло,
Палало, горіло.
Душу зігрівало,
Від морозів рятувало,
Самотність відганяло,
Радість дарувало.
Здавалось все красивим,
Чистим і цнотливим.
Дівча життя мережило,
Як мрію, бо усе його бентежило:
І перший сніг,
Що стелиться до ніг,
І зимові візерунки,
І Миколаєві дарунки,
Й ворожіння дівочі,
Й зоряні ночі,
Зимові вечори,
Навіть галас дітвори.
Пухнаста хмаринка,
Новорічна ялинка,
Гірлянди моргання,
Завірюхи завивання.
Суцільний сумбур –
Від любовних увертюр
В голові панував,
Думати заважав.
Дівча жартувало,
Біду не віщувало.
Лихо ж чатувало,
Море хмар нависало.
Рясно цвів бузок,
Щось ясеню шептав дубок.
Птахи з вирію вертались,
В місцях рідних поселялись.
Цвіло, сміялось все,
Лише дівча було сумне.
Блукало без мети,
Подумки палило всі мости.
Точив душу біль,
Життєва загубилась ціль,
Зникло все високе,
Чисте та глибоке.
(10.10.1993)
* * *
Життя –
їзда у темному вагоні,
Можливо у фургоні,
Куди лиш зрідка у шпаринку,
Заглядає світло на хвилинку;
На мерехтливу схоже зірку,
Воно освітлює жадану гірку,
Й гасне, гасне, гасне в темноті,
Щоб з'явитись десь на видноті.
(28.10.1993)
* * *
Хоч маєш проблем цілий сніп,
Які не розплутає й мудрий Едіп,
Хоч неспокій заліг у душі,
У найглибшому пласті душі.
Все ж посміхнись, посміхнись,
Думками в дитинство вернись,
Знайти в собі мужність і сили,
Життєві розірвати брили.
(30.10.1993)
* * *
Легко знецінити все
Чисте й святе осквернити,
Потрощити ціле,
Довкола все брудом облити.
Та чи варто діяти так,
У кінці двадцятого віку?
Коли вічно крутився вітряк,
Підряд все мололось без ліку.
(01.11.1993)
* * *
Живи і надійся,
Стрибай і смійся.
Ніколи не нудьгуй,
Себе завжди гартуй.
Життя – не казка,
Не одна буде в'язка,
Поразок та бід –
Пам'ятай це як слід.
(7.11.1993)
* * *
Народжене маля
Завжди має крила.
Йому незнайома земля,
Невідома зла сила.
Хоч маля має крила,
Людина не завжди їх має.
Нерідко роги та вила
Усім-усім виставляє.
Крила комусь підрізають,
Одні самі їх ламають.
До небес одиниці злітають,
Звідти грішних повчають.
(11.11.1993)
Голодомор
Потвора жорстока,
Бездушна та зла,
Чорна, безока
Україною повзла.
Людей пожирала,
Села ковтала,
Руки радо потирала,
Під стогін засинала.
Апетит мільйонами
Цілком утамувавши,
Кров'яними бульйонами
Досхочу посмакувавши
Потвора сховалась,
В глибоку шпаринку
Швидко запхалась
Жадаючи спочинку.
Люди все пам'ятають,
Освячують Пам'ятний знак,
Всевишнього Бога благають,
Щоб не повторилось знову все так.
(27.11.1993)
1994
* * *
Може в році Собаки,
Відіб'ю усі атаки,
Обійду пересторогу
Здобуду перемогу.
Може доля посміхнеться,
Щастя підвернеться,
Біди кануть у безодню,
Ласку відчую Господню.
(01.01.1994)
* * *
У темній кімнаті
Музики грають.
Тіні волохаті
Танки химерні витинають.
Бо сіло безсоння,
На моє підвіконня.
Сни розганяє,
Баєчки розповідає.
Гойдається на павутинці,
Копошиться у корзинці.
Гучно, весело сміється,
Ні трішечки не злиться.
(02.01.1994)
* * *
Годі зла та чварів,
Добром цим сита вже земля.
Взяти б трохи чарів,
Аби не оповила землю чорна мла.
Запхати нечисть у труну.