У неї ніколи не було добрих оцінок. Вона до нього почала залицятися, бо бачила, що цей парень обнімається лише з дівчатами і вирішила йому допомогти. Мізки цієї дівчини були не менші мізків австралопітека. Яків дав їй щевбан, бо вона почала цькувати його. Це він зробив після того, коли розказав усім однокласникам, що він її цілував і вона його, і те, як йому груди свої показала і хотіла, щоб він торкнувся. Це їй було дуже страшно казати, бо однокласники засміють. Але при цьому її фігура дуже нагадувала Амазонку, персонажа давньогрецької міфології. Вона була в сотні дюймів красивіша, за своїх однокласниць, хоча і вчилася погано. У Мирослави теж була схожа фігура, як у її подруги — Олександри.
Георгій дійсно був другом Якова, який був готовий на все. Саме він запропонував йому обрати цей уривок, бо в ньому автор говорить нам про те, що треба жити дружно й мирно, бути незалежним від когось, мати своє щастя й радість на сій землі. Десять це був найвищий бал з багатьох предметів. Це свідчило про їх гарні здібності.
А тим часом Дмитро з Софією сиділи в коридорі на лавці дуже засмучені, бо їх план обірвався.
Ява 8
Сидить Дмитро з Софією в коридорі.
Дмитро Ільїн: Не вийшло підставити Якова, як же так?
Софія Смірнова: Не знаю.
Підходить зовсім худенька та маленька дівчинка в окулярах.
Мирослава Кравченко: А навіщо ти взагалі це хотів зробити?
Дмитро Ільїн: Щоб…
Мирослава Кравченко: Щоб що? Знову капості робиш, двійочник?
Дмитро Ільїн: Какіє ще капості? Я нє розумію. Ти пра што?
Мирослава Кравченко: Не треба мене вести в оману. Ти прекрасно знаєш про що я кажу.
Софія Смірнова: А тєбє какоє діло?!
Мирослава Кравченко: Слухай, Іван-дурень! Будеш щось погане казать чи робить Якову пожаліюсь класному керівнику! Хай тобі покаже де раки зимують!
Софія Смірнова: А чєво ето він Іван-дурень?!
Мирослава Кравченко: Бо сидить і точить свої ляси на уроках. Що ти зауважуєш про себе?!
Дмитро стоїть і не знає, що сказать.
Мирослава Кравченко: Чого мовчиш?
Мовчить.
Мирослава Кравченко: Якщо мовчиш, то йди своєю дорогою і нікого не трогай.
Софія та Дмитро мовчки відходять від Мирослави та заходять в клас.
Дух Гіпатії: Дмитро відійшов від Мирослави, бо знав, що вона розумніша за нього, хоча й була комашкою. А Яків тим часом сидів у коридорі.
Ява 9
Підходить стара жінка, одягнена в білу туніку.
Яків Беркута: Тетяна Семенівна! Ви? …. Мій Великий Архімед.
Тетяна Семенівна: Так, Яша. Це Тетяна Семенівна. Дуже добре, що підійшов.
Яків Беркута: Що ви мені хотіли сказати?
Тетяна Семенівна: Я помітила, що твоя класна керівник— Ірина Петрівна тебе ненавидить за те, що ти вмієш говорити німецькою. Мені дуже соромно за те, що я тебе насварила за німецьку мову. Вибач.
Яків Беркута: Та нічого. Ця Ірина Петрівна не може зрозуміти, що німецька мова легша англійської. Тим паче там є одна з грецьких літер, яку вона неодноразово використовує у геометричних задачах і ви у фізиці.
Тетяна Семенівна: Та знаю я! Ти думаєш я не володію німецькою?! Ще як володію! Я хотіла тобі дещо розповісти з приводу Ірини Петрівни.
Яків Беркута: І що?!
Тетяна Семенівна: Так ось. Я колись дружила з нею, але перестала через те, що вона принижувала мою дочку за схожу річ, як і тебе. Якось останнім часом почали в цій школі поширюватись слухи про те, що вона коли чує уривки з поезій Пушкіна, Цвєтаєвої, …. Тобто якихось російських поетів, бо сама кацап. Вона стає спершу збентеженою, потім трошки схожою на підступну відьму, відтоді вона заспокоюється.
Яків здивований.
Яків Беркута: Але якого автора обрати?
Тетяна Семенівна: Краще обери Пушкіна. Він більш актуальний і зараз. Тільки читай уривки з різних творів, щоб її царскоє вєлічіє заплуталось.
Яків Беркута: Я зрозумів вас.
Йде.
Тетяна Семенівна: Якове, зачекай! Ось тобі книжечка зі збірником віршів, поем і казок Пушкіна. Це мені мій дідусь подарував.
Яків Беркута: А є там ті твори, які я точно знаю?
Тетяна Семенівна: Звісно є, внучик. Дивись!
Розгортає останню сторінку збірника.
Тетяна Семенівна: Там є: "Казка про мертву царівну та сімох богатирів", "Казка про рибалку і рибку", навіть про царя Салтана. Знаєш ці літературні твори?
Яків Беркута: Так, це мої улюблені. А є якісь віршики чи поеми?
Тетяна Семенівна: Так, звісно.
Розгортає сорокову сторінку і показує.
Яків Беркута: Так це ж поема "Полтава"!
Тетяна Семенівна: Так, вона. А ще є вірш "Узник", "Я помню чудное мгновенье..", "Євгений Онєгин".
Яків радий.
Яків Беркута: Дякую вам, Тетяна Семенівна!
Обнімає Тетяну Семенівну.
Тетяна Семенівна: Будь ласка, онучку. Тільки повтори ці вірші до того, як зайде Ірина Петрівна. А я подивлюсь на її реакцію у своєму таємному кабінеті, який вона вважає своїм. Побачимося!
Яків Беркута: Добре!
Розходяться.
Дух Гіпатії: Тетяна Семенівна дійсно колись товаришувала з Іриною Петрівною, але перестала через те, що в неї грали мухи в носі. У Ірини Петрівни на відміну від інших вчителів навіть власного кабінету не було. Їй це не сподобалося, але вона не знала й не знає, що боже покарання за всі її грішні приниження над самобутніми учнями таких, як Яків прийде.
Ява 10
Сидить Яків у коридорі на лавці.
Яків Беркута: Я помню чудное мгновенье:
Передо мной явилась ты,
Как мимолетное виденье,
Как гений чистой красоты.
Підглядає у вірш.
Яків Беркута: Ні, не цей.
Перегортає на іншу сторінку.
Яків Беркута: Ага!
Підкашлює.
Яків Беркута: Мороз и солнце; день чудесный!
Еще ты дремлешь, друг прелестный —
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!
Перегортає на іншу сторінку.