На цьому моє сільське господарство скінчилось.
Чи даремно пройшли роки навчання в Ерастівці? Жодного дня. Як казав Дім Дімич, це найпрекрасніший час нашого життя. І ця істина для мене незаперечна. Крім знань наукових, які для мого нинішнього фаху теж мають неабияке значення, головними є зовсім інші знання. Знання які важать у рази більше ніж ті, що ми отримували від викладачів рослинництва, чи агрохімії. Ті знання в книжці не прочитаєш, їх треба було нажити, кожен день прокидаючись і проживаючи щось нове і досі невідоме.
Та й хіба можна вважати щось даремним, якщо там у ньому залишилася частина тебе? Частина твоєї душі, там на березі тихого ставу з кам'яним острівцем і алеєю білих тополь, над тюльпановим золотом у кулябських хащах, біля вкритих патиною цегляних стін технікуму і між старими, порослими мохом і часом велетнями кленового лісу.
***
А ще, раз на рік, ми з Панамою зустрічаємось у П'ятихатках і через Ерастівку, Куток, технікум і зупинку з Петриківським розписом їдемо в Пушкарівку до Раца. І якщо перші зустрічі були даниною минулому, такими собі поїздками за ковтком молодості — то тепер у них з'явився геть інший сенс і вони перетворились на щось нове, та зажили своїм, власним життям тут і сьогодні, ставши ще одним епізодом на шляху з минулого, що веде до майбутнього. Най так і буде.
Відновлено 23.06.2024