Сеня Лучко, після спроби, теж виявився непридатним до фаху перукаря.
Поступово по гуртожитку прокотився слух, що в побутовій кімнаті, всі кому не лінь, тренуються на Докторові в майстерності стрижки. Десь хвилин за п‘ятнадцять, ще три чоловіка з'ясували, що вони не вміють стригти й зібравшись із духом, нам довелося сказати Валері правду. Тільки під нуль. Незважаючи на незайману передню частину зачіски, стан антіфасаду його голови залишав тільки одне можливе вирішення питання — під нуль.
Спантеличений Валера десь зник, з'явившись у гуртожитку під вечір, повністю без волосяного покриву голови.
Сталося так, що десь через пару тижнів, Валєру Докторова виключили зі складу учнів технікуму і він зник. Потім, через пару місяців він зустрівся мені біля їдальні, в супроводі своєї мами, коли приїхав за документами і знайшов нас, щоб попрощатися. Голову Валерки вкривало таке ж густе, смоляне волосся як і раніше, з його традиційною зачіскою, без усякого натяку на "бобрика".
Взагалі, Валєра Докторов був досить яскравим персонажем і його перебування поруч ніколи не залишало шансів смутку. Всі згадки про цього нестандартного індивідуума під час навчання пов'язані з якимись чудернацькими ситуаціями, під час яких сумувати не доводилося і які іноді, навіть лякали. Це була мабуть одна з причин, чому його вигнали з квартири. А після того як Валера переселився до нас у кімнату, усі тяготи захисту світу від Докторова, лягли на наші плечі. Спілкуючись із ним, у мене завжди було відчуття, що у Валери не всі вдома, хоча варто зауважити, що дурником його теж не назвеш, навчався він досить добре і мав доволі непогані оцінки.
Батько Докторова був старшим прапорщиком і служив у Вірменії, в Степанокерті. Родом він був із Вільногірська, де жила його мама, бабця Валери, мабуть ця обставина і вплинула на місце навчання останнього. Мати Валери і його двох братів була вірменкою і напевно досить вагомо вплинула на зовнішність і запальний характер сина. У 1988 році під час землетрусу у Вірменії, будинок Докторових був повністю зруйнований і лише дивом уся родина Валєри залишилась цілою.
На початку травня 1989 року, зірки склались так, що в нас відбулося потрійне свято. Ми святкували чийсь день народження, один із другокурсників виставлявся в зв'язку з відбуттям до армії і третім приводом був приїзд у гості Довнера з Бульбою, які після закінчення технікуму, за розподілом працювали разом в одному радгоспі біля Кривого Рогу. Три приводи — потрійна доза.
Випиваючи з кожного приводу по одному разу, в підсумку виходила досить вагома кількість. А якщо враховувати те, що проголошення за будь яким приводом менше як трьох тостів, взагалі вважалося дурним тоном і правила нашого етикету цього не дозволяли, кількість per mille мала досить значний відсоток. До того ж Бульба причепився до мене зі своїм Мазаєм, виправдовуючись за стару бійку, тож прийшлося добавити ще чималу дозу для замирення.
Перше, що кинулося мені по пробудженню, це була стіна. Вона знаходилася не з того боку і була якась не така. Звичайний килимок і все? Де дівся мій розкішний диван, скляні полички з червоними стрічками і парфумерним набором? Окинувши оком кімнату, я з'ясував, що знаходжусь по сусідству від своєї, в Дасичовій із Шелягом. Вставши з ліжка з другої спроби, я кинувся до свого одягу.
Одяг був мій, та щось було не так. Складений мало не під лінійку, він був вщент мокрим і вкритий шматками зеленого хлюща, по якому повз перевіряючи шлях своїми ріжками маленький равлик. Побачивши мене, він здивувався не менш мого і швидко втягнувши ріжки, сховався в своїй хатинці.
Почувши моє вовтузіння, на протилежному ліжку прокинувся Вітя Губа.
— Віха шо тут було? — запитав я.
— Тебе з Докторовим спалили — відповів Вітя, вкриваючись ковдрою з головою. — Рудяк, він чергував вчора.
Забравши свій одяг із равликом, я пішов до власної кімнати. Відкривши двері і переступивши Валєру, який спав лежачи верхньою частиною тіла на підлозі, а ногами на ліжку, я всівся на свій розкішний диван, зложений із двох каркасних матраців, обдивився свою поличку з пляшечками одеколону й ліг, не знімаючи ковдри.
Через декілька хвилин у коридорі гуртожитку почулись чиїсь впевненні кроки. Не збавляючи ходу, ходок підійшов до дверей нашої кімнати і зупинився. Постукавши в двері і не дочекавшись відповіді, він власноруч відчинив їх і включив світло в кімнаті, засліпивши мої очі.
— Добрий ранок, якщо він добрий — промовив незваний гість голосом Рудяка.
Ну як воно, а ? – Не вгамовувався наш класний керівник. — Догралися, а я вас попереджав. Голуб і Докторов, о пів на восьму, щоб були на хоздворі, на нараді – оголосив викладач і хитаючи головою вийшов із кімнати.
Покинувши нашу кімнату, Олексій Васильович зайнявся улюбленою справою. Прочистивши горло легким покашлюванням, він йшов вздовж дверей гуртожитку, стукав у кожну з них і голосно промовляв улюблену промову: "Подъем, просыпаемся, умываемся, в столовой есть гарячий чай и печенье. Подъем".
Побудивши всіх мешканців гуртожитку, розігрівшись і насолодившись своєю театральною майстерністю, Олексій Васильович йшов у наступний гуртожиток, влаштовувати другий акт.
Дочекавшись коли Рудяк вийде з гуртожитку до нас у кімнату почали сходитись учасники вчорашнього свята, ділячись враженнями про минулий день.
Виявилося, що Докторов, будучи черговим по гуртожитку, не пропустивши жодного тосту з вчорашнього потрійного свята, ледве тримаючись на ногах, вийшов у коридор із віником і почав замітати підлогу, падаючи від однієї стіни на другу, гарлаючи при цьому на весь гуртожиток якісь пісні.
Чергувавший серед викладачів Руденко, почувши цей спів, пішов на звук концерту і потрапив ще й на виставу. Валера, не бачачи залитими сліпами вчителя, співаючи, продовжував свій танок із віником падаючи від стіни до стіни, доки не зіткнувся з Рудяком.
Та в той святковий день, бенефіс Докторова виявився невинними пустощами в порівнянні з кульбітами, які я викручував на ставку біля технікуму.
Не пропустивши ані жодного тосту і залишаючись у досить пристойному стані на вчорашній вечірці, я зламався на замиренні з Бульбою, з приводу нашого колишнього інциденту. Звісно, що в порівнянні з цим здорованем, мій мозок виявився менш стійким до такої кількості сивушних масел і десь на п'ятій пропозиції, чіткість картинок світосприйняття значно послабла, і зм'якла, як і загальний мій стан.
Всі ці обставини склались у досить неприємний пасьянс, результатом якого став ланцюжок подій, що привів мене до прийняття водних процедур у місцевому ставку де я був виловлений групою викладачів і силоміць доставлений у гуртожиток.
Зважаючи на те, що весь одяг виявився промоклим, для того щоб предстати на нараді в більш-менш пристойному вигляді, мені прийшлося вдягтися в якісь речі зібрані на скору руку по гуртожитку, перлиною серед яких, безумовно були штани Сані Скакуненка, в яких при бажанні крім мене міг поміститись ще й Докторов.
З'явившись на призначену годину на нараду, ми з Валєрою були піддані вчительському осуду і засуджені до виключення зі складу учнів технікуму, з наступним оголошенням вироку на загальних зборах учнів, оголошених із цього приводу. Залишки сивушних масел у наших незміцнілих організмах продовжували пригальмовувати наші реакції на подію, тож жартуючи та приколюючись один з одного, про реальний стан речей ми навіть і не замислювалися.
Весь ранок я і Докторов були центром уваги, співчуттів, всіляких жартів, такими собі чорними зірками. Ми намагались віджартовуватись, у відкриту диміли в курилці, показуючи свою байдужість незважаючи на викладачів, і взагалі вели себе досить розкуто, відповідно до здійснених напередодні подвигів.
Змирившись із долею, головним моїм бажанням було швидке вирішення нашого питання, без розбірок і осуду з якоюсь примітивною ганебністю, як це вміло і любило робити керівництво технікуму. Тож сидячи в клубі на загальних зборах, я з Валєрою чекав вирок. Вислуховуючи з пів години якихось балачок про кукурудзу, буряки і надої, залишені на закуску, нарешті ми дочекались своєї черги.
Президія складалася з трьох чоловік і гордовито засідала за столом, виставленим на сцені клубу. Очолював цей винятковий захід персонально директор технікуму, Василь Прокопович Король.
Закінчивши з рослинами і тваринами, директор перейшов до іншої живності, оголосивши, що незважаючи на всі трудові і наукові подвиги, на все те, що денно і нощно робиться для блага учнів, на жаль не обійшлося і без надзвичайної події, яка очорнила почесне ім'я учня Ерастівського технікуму і мало не призвела до кінця світу, або ще чого гіршого. Цей злочин складався з того, що двоє товаришів, які тепер вже вам і не товариші, порушили правила поведінки в гуртожитку, і розпили спиртні напої. Тож зважаючи на ті правила поведінки, які вони своєю поведінкою порушили, ведучи себе геть не за правилами, їх виключено зі складу учнів.
Біохімічні процеси в моїй голові і цілому організмі, набирали якийсь не дуже добрий оборот, який вже відбив всі бажання не те щоб жартувати, а навіть дихати, схиляючи тіло до ідеї десь впасти, та випустити дух. До пересохлого горла підійшов величезний ком, а вуха сприймали промову директора, як суцільне бубоніння, з гучними викидами якихось викриків, що болісно відбивалися в скронях і лобовій частині голови.
Прочитавши свій монолог, Король Лір ( жарт, просто Король ), викликав Докторова.
— За порушення правил поведінки учня технікуму, виключити зі складу учнів технікуму, Докторова Валерія – урочисто оголосив директор.
З шаленою посмішкою від одного вуха до іншого, з задертою головою, ходою Пінокіо, розмахуючи руками, Валера урочисто залишив приміщення клубу.
Я з полегшенням зітхнув, заспокоївшись, що все відбудеться швидко, безболісно і без розбірок. Та радість моя була даремна і передчасна.
— Голуб Андрій – оголосив Король.( хто з Вас ще може так написати про себе?)
З надією на швидке вирішення питання, зібравшись із духом, я вийшов до сцени, очікуючи такий самий фінал подій як і з Докторовим. Приготувавшись до швидкої розв'язки, думками я вже був на своєму дивані.
— Ну що ж, розповідай – немов молотом по голові, вгрів мене питанням завуч Романенко, який теж сидів у президії.
— Що розповідати?— Ошелешений від несподіванки, запитав я Романенка.
— Розповідай усе.