А може це просто дотримуючись законів фізики, при змішуванні різнобарв'я палітри нашого життя утворювалося щось середнє й сіреньке.
Нові спец предмети вимагали до себе досить багато уваги і енергії, тож за рибалку, чи купання на ставку прийшлося забувати. Дні проходили за вивченням нових, самих, що не є агрономічних наук, лабораторних дослідах, підйомах і спусках по поверхах технікуму, перебіжок між хімхатою, спортзалом, колишньою їдальнею, де тепер знаходилась аудиторія з механізації, та коротких перекурах у курилці. Аудиторія рослинництва конкурувала з аудиторією землеробства пишнотою злакових снопів та гербаріїв. Голова йшла обертом від переходів з одних кабінетів у інші, де плакати з яблуками і сливами змінялись плакатами з буряком і помідорами. У кабінеті хімічного захисту рослин все було завішане плакатами зі здоровенними попелицями, жуками, та гусеницями, які жадали накинутись на ті яблука і помідори, а вже на тих гусениць, з іншого плакату жадібно дивився хижий клоп-черепашка, на честь якого, до речі, ми прозвали викладача з цього предмету. Так, у нас був викладач, напевно з найдовшим прізвиськом — Шева хижий клоп-черепашка. А в аудиторії з механізації на подіумах стояли справжні плуги, борони і дискові лущильники. І все це, ми повинні були розрізняти по сортах, строках дозрівання, глибині загортання, методах внеску, видах, родинах, способах обробітку і модифікаціях. Де ти моя люба математика? Повернись.
На щастя в кафе "Кавказ " нові орендарі налагодили безперебійні поставки пива і портвейну, що значно полегшувало наші страждання, і сприяло емоційному розвантаженню після важкої інтелектуальної праці. От ми і розвантажувалися.
Та особливим шиком, було після двох пар, зі станції Железняково, на електричці доїхавши до Дніпра попити пива з таранькою в пивбарі на Озерському базарі і встигнути повернутись останнім рейсом у гуртожиток.
Частенько цим екстримом грішив Саша Майданович із Б групи, розповідаючи потім байки про 12 випитих за раз кухлів пива і якусь неймовірну кількість з'їденої тарані. Взагалі, на третьому курсі нам стало вже якось тісно в Ерастівці і крім попити пиво в Дніпрі, щоб подивитись якийсь фільм поза смаком нашого кіномеханіка Васі, ми їздили у Вільногірськ, а на дискотеку до П'ятихаток.
Якось перед восьмим березня, дотягнувши до останнього дня, мене з Руденком, Зюзем і Шелягом, чоловіча частина групи делегувала в Дніпро, за подарунками для дівчат. Отримавши виділену старостою групи, невідомо з яких розрахунків суму на квіти і подарунки, ми опинившись на Озерці встали перед дилемою.
Справа в тім, що зважаючи на досить довгу дорогу і пізню годину, логічним було б спочатку зайти на квітковий ринок і купити традиційних мімоз, чи тюльпанів, та якийсь недолугий проектант зробив все неправильно. Якщо йти до Озерки з вокзалу, трохи вище самого базару знаходився заклад, де у великих, скляних кухлях подавали запашний, якогось нереального, бурштиново-сонячного кольору напій, що стікав із країв цього ж кухля шиплячою і ваблячою, ніжною, немов морською, піною. А додатком до цього божественного напою, на вибір, напівпрозора, жирнюща, набита золотистою ікрою тарань, сушені щуки і карасі, копчені оселедці, і переливаючи всіма кольорами райдуги скумбрія, або закарлючки губатих, солонющіх бичків. І всім цим можна було вільно насолоджуватися, не побоюючись що зараз сюди увірветься Дім Дімич, або Бурік, та з заздрощів і для порядку вчинить скандал.
Альтернативою всьому цьому були обшарпані, металеві прилавки з віниками напівсухої мімози. Зваживши всі за і проти, і зсилаючись на архітектурні недоліки міського планування, за згоди колективу, щоб потім не вертатись, було прийнято рішення спочатку заскочити на десять хвилин до пивбару, щоб просто промочити горло, а потім виконати основне завдання. Та в цей день, на Озерку, вочевидь завезли якесь неправильне пиво. Навіть після третього кухля нам ніяк не вдавалося промочити горло. До того ж і таранька була нетипово висушеною, тож ми ні як не могли оцінити її смакові якості. А ще, в цьому місці виявилась якась часова аномалія, тому що коли ми вийшли з пивбару через десять хвилин, за його межами чомусь посутеніло і минуло, чи не дві години.
Металеві прилавки розчарували ще більше. Якісь поморожені, напівзелені тюльпани мали вигляд скручених ембріонів ельфів і залишалися в кількості, по півтори штуки на кожну з наших красунь. На сусідньому прилавку, в достатній кількості була мімоза, та маючи вигляд віників, вона коштувала мов новий пилосос. Та нарешті доля нам посміхнулась. Виходячи з порожніми руками з ринку, десь у темряві, хтось із нас побачив темну постать. Якийсь мужик стоячи поодаль від прилавків, збираючись уходити, складав із простеленого на асфальті мішку здоровезну купу в'яленої мімози. Поторгувавшись, ми вдарили по руках і радісні розійшлися кожний зі своїм, мужик продав всю мімозу, яку б вимушений був тягнути на базар ще й завтра, або швидше за все, через пів години десь викинути, а наша делегація виконала першу половину завдання. Підбадьорені таким успіхом, поскладавши гербарій у мішок, ми сіли на трамвай і поїхали до Універмагу.
Центральний Універмаг у Дніпрі, навіть у порівнянні з Кутком справляв досить солідне враження. Кількість світильників і лампочок, перевершувало напевно все сукупне освітлення лозуватської конгломерації разом із щебзаводом і Циганівкою, та заманювало роззяв й перехожих, як комах на вогник. Від блиску відділів, вітрин і товарів розбігались очі, а голова йшла обертом від кількості і галасу людей, що юрмилися в усіх кутках цього храму Меркурія. Та головним дивом і атракціоном у цьому світі спокус, звісно був ескалатор, тремтячий та гуркочучий в усі усюди, це диво прогресу вирішило нас чомусь трохи подратувати.
Звиклий до ескалатора місцевий люд, спокійно ставав на плоску, металеву поверхню, яка за мить перетворювалась на сходинку і з такою ж легкістю з неї зіскакував. Коли черга дійшла до нашої групи, зчинився невеликий затор, кожного разу, намагаючись стати твердою ногою на це диво техніки, наші ноги, звиклі з чогось подібного, максимум до педалі зчеплення в тракторі, ніяк не могли зробити перший крок. Крім усього, вочевидь пиво, випите на Озерці, теж мало якусь сповільнюючу дію, тож нам прийшлося трохи пригальмувати, перш ніж вдалося спочатку вскочити на цей хиткий шлях, а потім із нього зіскочити.
Дослідивши всі відділи з підходящим товаром, ми зіштовхнулись із досить неприємним фактом. Коли Вітя Страшний виділяв нам гроші на поїздку, ніхто чомусь не спитав, із яких міркувань робився розрахунок і чи врахував він поточні витрати, і якщо так, чи входило в цю суму промочування горла, бо по приїзду в Універмаг, виявилось, що того, що залишилося після Озерки, на щось путнє, не дуже й вистачає.
Повигрібавши з кишень всі копійки і тричі перерахувавши наявну суму, ми тепер вибирали товар виходячи з нашої платоспроможності. При тому що кількість грошей трохи зменшилась, нам ще й не везло з кількістю вподобаних для подарунків об'єктів. Як тільки нашу увагу привертали якісь підходящі за ціною дрібнички, виявлялось, що їхня кількість не дотягує до кількості учениць третього курсу групи В, Ерастівського сільськогосподарського технікуму. Це становило не абияку проблему. Справа в тім, що 23 лютого було раніше за 8 березня і наші красуні вже зробили нам досить достойне свято, з солодким столом, вечіркою під чарівну музику, а головне, з подарунками, тож тепер черга була за нами, і ми не мали права вдарити обличчям у бруд. І завтра ввечері, після занять, дивлячись у вічі, з посмішками на губах, нам потрібно було вручити кожній з дівчат якусь цяцьку, від якої в них перехопило б подих, та запаморочилося в голові. Так що тепер, кидаючись від одного відділу до другого, ми зіставляли наші бажання з нашими можливостями.
Витративши хто знає скільки часу і сил, наш вибір зважаючи на показник ціна — кількість, випав на якихось ляльок — неваляшок, і диво радянської парфумерної промисловості, парфуми " Фламінго ". Маленькі пляшечки з бурштиновою рідиною в середині, поміщалися в якусь обкладинку з круглим отвором, навколо якого було намальоване пір'ячко, вочевидь із фламінго, а знизу, недвозначний підпис, " Фламінго " і через усе це була пов'язана чарівна, срібляста стрічка. Зачарувавши нас своєю ціною і кількістю, парфуми разом з неваляшками виграли одразу всі тендери, і були закуплені в кількості, відповідній кількості дівчат у нашій групі.
Звісно, що в той момент, у тому стані, жоден із присутніх при цьому дійстві не замислився про те, яку тупість ми вчудили купивши дівчатам ці пляшечки. По-перше, навіть для епохи розвитого соціалізму подарувати вісімнадцятирічній дівчині якийсь радянський парфумерний ширпотреб, вже само по собі було дикістю і рогульством, а по-друге, зробити такий презент з одним видом аромату, одночасно всій жіночій частині групи, напевно могли лише якісь невігласи.
Та до честі наших красунь, хочу сказати, що вони достойно прийняли дарунок долі у вигляді незламних ляльок, які піднімалися з будь якого положення, обсипаючихся віників, з екзотичної мімози, та маленьких пляшечок із бурштиновою рідиною, і лише через декілька років, вже на зустрічі випускників, Ірина Мушинська відкрила нам очі, пригадавши з легким докором ті " Фламінго ".
А з іншого боку, може їм все і сподобалось, а Ірина просто невдячна, та не має смаку.
РОЗДІЛ 16
Кожен із нас, у своєму житті, напевно бачив кінозапис із концертів групи Бітлз, або Елвіса Преслі. Чорно-білі, потерті часом кадри, незважаючи на досить умовну якість, все одно передають ту неймовірну енергетику і захоплення десятків тисяч верескливих дівчат, яке вони висловлюють своїм кумирам. Розхитуючи й виламуючи загороджувальні решітки та сітки, божеволіючи, галасливий натовп дерся до сцени з зірками, закидаючи їх своїми трусиками.
Звісно що трохи в скромніших розмірах і без скидання елементів нижньої білизни прямо на вулиці, але все таки з досить відчутним ажіотажем, у технікумі супроводжувалося повернення на навчання Антона Довнера.
Як і всі армійці, Антон поступив на заняття після десяти класів на другий курс, а через рік був призваний до армії і повернувся вже після служби.