Через десять хвилин усе сяяло від чистоти. Капітан вийшов з вітальні та побачив: уся палуба вимита начисто, відро стоїть на місці. За працю він дав Сираторі 200 йенів.
— Гарна робота. Трохи пізніше дам ще 800 йенів.
— Щось не віриться. — сумно промовив Сираторі.
— Це правда, шановний. Скоро клієнти прийдуть. Пора потрошити рибу.
Капітан підійшов на край судна та почав тягнути з моря щось важке. Це він витягнув невід. Там було повно скумбрії. Капітан склав усю рибу в три відра.
— Поки що занеси ці відра на кухню. Скоро прийдуть інші робітники і тобі буде легше.
Сираторі почав тяжко вздихати від полегшення. Це не дало йому хорошого прибутку. Він мовчки сидів та дивився крізь двері, як капітан пропускає робітників. Вони були в настрої, гарно одягнені, ніколи не були бідними. Юнак сидів на кухні та пильно глядів на відро зі скумбрією, не знаючи як її всю за день випотрошити. Раптом Сираторі почув якийсь скрип у дверях. На кухню зайшли двоє високих і худорлявих чоловіків. Вони взяли ножі та почали видаляти усі нутрощі та плавці. Сираторі з охотою теж взявся до справи.
— Ей! Чоловіче, як ваше ім'я? — запитав робітник, який стояв справа від Сираторі.
— Йосьо Сираторі. А вас?
— Дуже приємно. А мене Рюноске Накагава. Ви давно тут працюєте?
— Та ні, вчора влаштувався. — радісно промовив Сираторі. — Я підозрюю, що той капітан судна шахрай. Він вчора обіцяв мені дати за роботу 500 йенів, але дав лише 200. Будьте обережні з ним.
— Я зрозумів вас. Буду обережним.
Відчинилися двері. На кухню зайшов капітан. Він заніс ще три відра скумбрії для обробки.
— Цю рибу треба випотрошити. Ввечері кожен з вас отримає свій заробіток.
Капітан вийшов з кухні. Усі робітники до самого вечора потрошили рибу. Юнак теж.
Коли настав вечір, Сираторі отримав за роботу 500 йенів, а не 800. Він був розгніваний. Так продовжувалось дуже часто, що юнак був вимушений викрадати ці йени у багатих чинів та банкірів. І це заради того, щоб заплатити за свій будинок, який подарувала йому Мей у спадок. Також дуже часто не вистачало грошей на їжу. Відтоді життя нашого героя почало йти на дно.
Розділ 1
Одного разу двадцятип'ятирічний Йосьо Сираторі та його товариш, Нацуме Сузукі, зайшли в магазин. Там продавали рибні консерви, саке, рисові сухарики. Також продавались бокали, ложки, та бокали. До магазину зайшли Сираторі та Сузукі. Вони були одягнені в сіре пальто, яке було завелике для них. На їх обличчях були сірі маски. З них було видно лише вузькі очі. Продавець був наляканий.
— Що вам треба од мене?! — закричав він.
— Руки вверх! Це пограбування! — сказав Сузукі та дістав з пальта пістолет. Продавець підняв руки вверх.
Сираторі в цей час думав, що викрасти з цього магазину. Раптом він побачив на столі касовий апарат. У ньому, мабуть, були гроші. Це була спроба взяти хоча б трохи, щоб оплатити комунальні послуги в будинку.
Сузукі націлив пістолет на продавця. Той від переляку вперся спиною у стіну. Сираторі хутко взяв касовий апарат, поклав його у торбу та вибіг на вулицю.
— Досить напади на продавця та грабувати його! — втрутився у справу двадцятилітній хлопець — Токедзо. — Я вам зараз покажу де раки зимують.
Сузукі заховав пістолет та вибіг з магазину на вулицю, де його чекав Сираторі. Токедзо намагався наздогнати бандитів. Хлопець біг настільки швидко, що був готовий завдати удару грабіжникам, але сталось неочікуване.
— Сузукі, зупинись! Він нас майже наздогнав. — крикнув втомлений Йосьо Сираторі.
— Не тут. Нас помітять. Треба втекти у місце, де мало людей.
— Зрозумів тебе.
Токедзо все ще гнався за ними, навіть не думаючи про перепочинок. Він будь-якою ціною прагнув наздогнати крадіїв. У нього і думки не було про перепочинок. Раптом Сираторі спіткнувся об якийсь бардюр та ось-ось впаде на асфальт, але дивом втримав рівновагу. Виявилось, що Нацуме Сузукі встиг схопити його за пальто та підняти. Токедзо якраз наздогнав грабіжників.
— Здавайтесь, ненаситні бандити, вас все одно рано чи пізно заарештують! — крикнув хлопець та вдарив Сираторі ногою у живіт. Той у відповідь лише штовхнув Токедзо, що той вдарився головою об стовп.
— Тримайся, друже, я йду! — Сузукі схопив Токедзо за його куртку та вдарив його ножем у ніс. — Сираторі! Допоможи!
Йосьо Сираторі лише мовчки стояв і засмучено спостерігав, тримаючи в торбі касовий апарат. Він не хотів допомагати товаришу оборонятися. Тоді Сузукі самостійно підняв хлопця голими руками та різко кинув його на землю. Токедзо вдарився обличчям в асфальт. Хлопець отримав такі поранення, що відтоді пішов на той світ.
— Все, Сираторі, тікаймо. Кожен до своїх будинків. — сказав Сузукі та кинув ніж поряд із вбитим.
Йосьо Сираторі та Нацуме Сузукі втекли до своїх хат у невідомому напрямку і сховались. Цей випадок не міг залишитися непоміченим. Хтось може повідомити про злочини невідомих бандитів.
Сираторі тим часом сидів на кухні та дивився на касовий апарат.
— Треба глянути, що там. — сирота відчинив відділ, у якому були гроші. — Тут грошей добре. Остаточно вистачить на те, щоб за будинок заплатити. Але..
Сираторі дістав усі гроші з касового апарату, сховав їх у шафі та сів за стіл. Його розум був наче у тьмі через накоєне. Він весь вечір глядів на ікону японської богородиці та читав якусь незнайому для нього молитву. Вона була написана якоюсь незнайомою мовою. Замість ієрогліфів були літери. Вони не були схожі на англійські. Більше схожі на якусь стародавню мову, якою писали в церквах за часи Русі Київської та Гетьманщини.
Богородиця з крихітним немовлям в руках дивилась на провинне та засоромлене обличчя Сираторі, ніби хотіла промовити: "Мені дуже жаль, хлопче, що доля в тебе склалась трагічно та нікого немає біля тебе, але це не варте бути крадіжкою. Ти маєш не ступати на ті самі граблі — інакше потрапиш у пекло".
— Молю тебе! Дай мені силу! — у кімнаті тиша.
— Благаю тебе! Поможи мені вибратись з цієї несправедливості! — молився Сираторі з ще більшим соромом за накоєне. У кімнаті тиша.
Помолившись, Йосьо Сираторі вимкнув світло в усіх кіматах та ліг спати, щоб перепочити після скоєного та заспокоїтись.
На вулиці тим часом панувала темна та дощова ніч. Двоє офіцерів шукали винного у вбивстві Токедзо та пограбуванні магазину, але слідів не було видно на асфальті. Раптом один з них помітив поранене тіло якогось юнака. У нього був пошкоджений ніс та розбита потилиця. Вона була вся залита кров'ю. Неподалік від загиблого лежав ніж.
— Панове, вам не здається, що тіло цієї людини якось підозріло розміщене. — звернувся я.
— Я не погоджуюсь з вами, Франц Тосіо. — заперечив старший офіцер,Торі Камікадзе, який закінчив університет, на відміну від мене. — Шлях до злочинців покаже не мертве тіло, а краплі крові на асфальті, які перетворилися калюжі. Вони нам ніби показують дорогу до злочинців. А відтиск пальця на одязі потерпілого покаже нам, хто із злочинців причетний до пограбування та вбивства.
— Я зрозумів вас. Але як ми будемо діяти.
— Бери ніж, що біля трупа та слідуй за мною. Я допоможу тобі. — Я взяв ніж та почав йти за своїм вчителем.
Калюжі були такі довгі, що можна було дуже просто знайти місце проживання підозрюваних. Вони йшли по цим калюжам та побачили якийсь столітній та підозрілий будиночок. Камікадзе завмер біля дверей, а я мовчки стояв. Раптом заскрипіли двері будинку та з будинку вийшов якийсь худий чоловік. Це був Нацуме Сузукі.
— Схопити його. — наказав Камікадзе. Я мовчки схопив злочинця без всяких зусиль.
— Ай! Боляче! — заволав Сузукі. — Я винний у вбивстві Токедзо! Я!
— Де знаходиться будинок твого товариша, який разом з тобою пограбував магазин? — запитав Камікадзе.
— Не знаю. — перелякано відповів Сузукі та усміхнувся. Торі Камікадзе взяв свою сталеву дубинку та вдарив нею у живіт злочинця.
— Не бреши представникам закону. — єхидно мовив Камікадзе, але Сузукі мовчки дивився на люте обличчя офіцера — Кажи зараз же. Інакше вдарю сильніше.
— Камікадзе, може не треба так…давить?— втрутився у розмову я.
— Не з тобою розмова! — крикнув Камікадзе та вдарив мене долонею по щоці.
— Але ж… .
— Жодних але. Сідай у машину та почекай мене.
— Зрозумів вас. — сказав я та сів у поліцейський автомобіль.
— Так що, злочинцю, де будинок твого товариша?!
— Ось там. Неподалік від поля, на якому вирощують рис. Туди їдьте. — відповів Сузукі. — Це він винний у вбивстві Токедзо.
— Дякую, що сказав. Сідай в кузов. Завтра поїдемо на пошуки твого товариша. — Камікадзе поправив свої чорні вуса та засунув злочинця в кузов поліцейського фургона.
— Ясно. — відповів Сузукі та сів у машину.
Фургон тронувся. В мене виникла підозра, що мій учитель робить якусь дуже грубу помилку, але я побоявся критикувати цього грішника, щоб той не поскаржився на мене начальнику. Я мовчки сидів біля Камікадзе, який керував автомобілем та думав, що робити далі.
— Слідкуй за часом. Щоб ми не спізнились до начальника. Бо ти знаєш, що нам буде за це. — сказав старший офіцер. — Та не думай мені щось перечити. Однині ти будеш дослухатись моїх порад. Ти зрозумів?
— Так.
— От і добре.
А тим часом Нацуме Сузукі, сидячи позаду двох офіцерів у величезному кузові, придумав план втечі. Спершу він відчинив двері кузова, які не були зачинені. Машина їхала швидко. Було видно мокрий асфальт. Сузукі боявся стрибати туди. Якось випадково він побачив якусь доріжку. На ній не було асфальту. Була лише мокра земля з травою. Набравшись сміливості, Нацуме Сузукі вистрибнув з машини у щось вологе та м'яке, поки офіцери прямували до своєї ділянки. Злочинець був увесь брудний і мокрий як свиня.
— Сподіваюсь, що цей бруд можна буде вимити. — подумав він.
Сузукі почекав, поки поліція прибуде до ділянки, та заховався глибоко в лісі. А тим часом я зі своїм наставником прибули до поліцейської ділянки. Камікадзе вийшов першим. Позаду мене та мого наставника очікував дуже дивовижний сюрприз.
— А де підозрюваний?! — розсердився Торі Камікадзе. — Йому вдалося крізь землю провалитись та накивати п'ятами!
— Не вішайте носа, вчителю. — ласкаво відповів я, коли вийшов з машини. — Мабуть, ви забули двері зачинити в кузові фургона. Ось він і зник. Що з воза впало, те пропало. Не хвилюйтесь. Ми його обов'язково спіймаємо.
— Та бог з цим.