— На твоєму рахунку великі гроші, Юра. Я всі ці 5 років отримував на твоє ім'я щомісячні платежі. Від кого – не питай, не знаю. Тепер, коли випустишся і підеш у військовий ліцей, я знайду людину, яка до твого 18 річчя буде накопичувати на твоїй картці ці платежі.
Юрко вперше за той час, який його знав Василь Петрович, щиро розсміявся.
— Це правда, Юра, — серйозно промовив директор.
— Та такого не може бути! – вигукнув хлопець. – В мене немає нікого!
— А тітка? Можливо твоя двоюрідна сестра, чи брат?
— Я їх в житті не бачив, навряд чи.
— Так, мабуть, це не вони, ти правий, — сказав директор, згадуючи розмову 5-річної давнини з тіткою.
— Так хто це? – спитав Юра.
— Не маю уявлення. Але точно знаю, що це твій друг.
Вони ще декілька хвилин поспілкувалися та й на тому розмова закінчилася. Юрко прийшов до кімнати, де проживав і подивився на свої скромні пожитки. А що він купить на ці гроші? Задумався. З дитинства він мріяв про чарівну паличку, яка може оживляти людей. Він би оживив єдину людину, якій був дійсно потрібен – свого батька. Але його вбила ворожа куля. А що якщо…
Промайнула весна, навіть не затримуючись ні на мить. Вже скоро випускний. Всі діти сиротинця любили це свято, бо в цей день приїздило начальство, депутати і запрошені гості. Столи у їдальні в такі свята зовсім інакше накривали і подарунків у вигляді смаколиків було багато.
Юрко весь час працював у гаражі. Частенько бачили, як звіти виходили вчителі та деякі працівники дитячого закладу.
1 червня 2022 року.
Хоча вже 5-й місяць іде війна, але випуск у дитячому будинку не скасували.
Прямо перед початком свята Юрко вискочив з гаража і промчав повз нарядних однокласниць до літнього душу. Скупавшись за мить, обсихаючи на льоту, влетів до кімнати. Там вже на нього чекав випрасуваний одяг. Його любили і жаліли співробітники закладу, тому допомагали, чим могли.
Швидко вискочив, побіг на лінійку, де вже лунали урочисті фанфари.
Виступив Василь Петрович. Його щирими оплесками вітала дітвора.
Потім один за одним були виступи гостей, вони відрізнялися лише подарунками і напутніми словами. Ці "товсті гаманці" змагалися один з одним. Здавалося, це був театр абсурду – хто більше подарує сиротам!
Думки Юрка були зовсім не тут.
— О, почалося вручення атестатів, — промовив Юрин друг, Олексій. – Слухай своє прізвище, бо атестат проморгаєш!
— Вручається… — ведуча голосно зачитувала прізвища його однокласників та однокласниць. Його чомусь пропустили. Вже й Хрестовому вручили, Юмашеву, стоп! Чому його не назвали?!
Юрко вперше за весь захід почав цікавитися тим, що відбувається.
Йому не дадуть атестату? Чому? Він же гарно навчається!
Можливо це за ті гроші, що він..?
Думки перемикалися одна з іншої, немов діоди в електроніці.
Попри те, що директор вже виступав, він знову вийшов на імпровізовану сцену на лінійці.
— Дорогі випускники. Діти. Сьогодні ворог нищить нашу країну, як і тоді, у 41-му, фашисти підло напали о 4 ранку. Український люд сидить у бомбосховищах та підвалах. Але ми не здамося нізащо! Як би не лютував ворог, у нас є зброя, що знищить його. По-перше, це наша правда! А по-друге – це люди! І допоки українська земля народжує і плекає таке майбутнє, таку молодь, ми обов'язково переможемо! Слава Україні!
В рядах учнів голосно загриміло "Героям Слава"!
Всі – і діти, і дорослі зааплодували.
— Розступіться, будь ласка, — промовив після оплесків директор. – я хочу, щоб ви знали і бачили це.
На площу викотили щось таке незграбне, воно було дуже схоже на невеликий літак.
— Наш випускник Сироватко Юрій на гроші, які накопичив на картці, закупив деталі і спільно з нашими викладачами і спеціалістами, власними руками зробив дрон. Завтра ж ми передамо його у лави Збройних сил України. Пишаємося, що наш вихованець — син Героя. Його батько, Віталій, загинув, рятуючи життя побратиму,
В цей час літак докотили на центр площі і повернули.
На боці дрона яскравими фарбами було написано: "За батька, за Україну".
І нижче підпис – Сироватко Юра (сирота)…
P.S.
Адель дуже важко пережила смерть Віталія, якого кохала всім серцем. Тому єдину його дитину не могла кинути напризволяще. Щомісяця відсилала хлопчику гроші з Германії, щоб він ні в чому не мав потреби.
Ці гроші знайшли своє призначення.