Хлопчика вони назвали Азамат, а дівчинку – Ділара (так звали її матір).
Все життя жінка молилася Аллаху і просила прощення.
Вже бувши дуже старенькою, на молитві в мечеті, імам спитав за кого вона все життя так відчайдушно молиться.
— За дітей своїх і родину… — потім обличчя старенької закам'яніло з горя і вона продовжила, — За убієнного братика, за 14 маленьких янголят…
Чоловік відчув страшний біль бабусі.
— Тільки не тримайте в серці ненависть і помсту, — попрохав імам.
— Вже ні. Це просто…НЕ ЛЮБОВ.
Коли Діларі виповнилося 90 років, вона знайшла старий затертий зошит, в якому була написана ця сповідь. Сповідь душі її матері Аіші.
Історія казахів болюча й стражденна. Не раз за час її існування росіяни чинили геноцид та голодомор проти вільного і стародавнього казахського народу.
Розбиті душі, роз'єднані роди, спалені долі, забрані життя…
Віками "викормлена" на крові ненависть до Росії.
Вам це нічого не нагадує, українці?