Географічна близькість до гуртожитків, затишність і прихованість від сторонніх очей, робили його досить привабливим для нас місцем. Гори пляшок із під витворів радянського вінпрому, були хоча й не найкращим, та досить вагомим показником популярності цього затишного куточка. Згодом на терасі в лісочку ми вкопали саморобну лавочку, а в одному з кутків вільних від дерев зробили невеличкий спортмайданчик із боксерською грушею і турніком. Тепер відпадала навіть потреба ходити хто зна куди до спортзалу, а кленовий лісок ставав одним із центрів нашого особливого мікросвіту.
Відбувши практику, студенти першого курсу роз'їхалися по домівках на свої перші, студентські, літні канікули, поставивши крапку в першій главі свого навчання. Закінчивши перший курс, вони зробили крок, піднявшись на одну сходинку в своїй ієрархії. Опинившись на місці своїх попередників із другого курсу, ми тепер відчували напевно те саме, що й вони рік тому. Хтось менший, прийшов на твоє місце і ти тепер вже не якийсь там першокурсник, чи нетямущий ні в чому дух, а який не який, студент-другокурсник. І усвідомлюючи це, ідея з так званою дідівщиною не здавалась вже такою неприйнятною. А десь на третьому курсі, вона вже здаватиметься і чимось само собою зрозумілим, і невід'ємним. Напевно в цьому й криється небезпека, підступність, і живучість цього явища.
При повернені з літніх канікул, наше студентське життя зазнало неабияких змін. Не зважаючи на всі труднощі, нарешті будівельники добудували новий, п'ятиповерховий гуртожиток. Ще восени минулого року наш класний керівник, Олексій Васильович Руденко, в урочистій обстановці, мало не під звуки фанфар, із високо піднятою головою оголосив, що на кожну з груп прийшла разнорядка по розподілу кімнат у новому гуртожитку. Та головною родзинкою цього маніфесту була частина, в якій Олексій Васильович повідомив, що нас багато, а місць у гуртожитку мало, тож деякі особи, а саме я, Руденко Руслан, та його сестра Люда, не отримають права на місця для проживання, зважаючи на їхню поведінку. Поведінку, негідну мешканця такого прекрасного гуртожитку.
Особисто для мене, зважаючи на не дуже сприятливі стосунки з класним керівником, це не стало якоюсь новиною, хоча десь там, у глибині душі, гострий котячий кіготь і робив свою болячу і неприємну справу. Особливо активно він поводився, коли ми з Русіком проходили повз новий гуртожиток і в світлі ламп бачили, як наші одногрупники наводили марафет у виділених їм кімнатах. Та час йшов, а всі балачки про новий гуртожиток так і скінчились прибиранням і балачками.
І от по приїзду в технікум, нас переселили з нашого гуртожитку №1 в гуртожиток №3, такого самого барачного типу. А найсмішнішим було те, що місць в новій п'ятиповерхівці виявилося ще менше і вистачило на переселення тільки дівчат, до речі в тому числі і Люди Руденко. Чоловічій частині залишились всі старі гуртожитки, від першого по четвертий.
Нам дісталась така сама велика кімната, як і в минулому році. Переселились ми старим складом, за легкою відмінністю. Десь на нашому шляху загубився Олег Лучко, й незважаючи на те, що чудово прижилася блакитна ялинка, яку ми з ним садили, загадуючи бажання, не зумів здати іспити Вася Артеменко, за що був виключений із технікуму. Та Василь не був би собою, якби не вчудив щось таке чудернацьке. На початок нового навчального року, Артеменко з'явився в гуртожитку, як ні в чому не бувало. Не здавши іспити минулого року, він приїхавши додому, не зміг сказати батькові страшної правди. Батько у Василя був досить жорсткою людиною і звичайною лайкою справа навряд чи б обійшлась. А враховуючи, що старший син пішов до армії і вся увага переключилась на меншого, становище Васіне було незавидне. Тож Василько чесно відгулявши літо, узяв тормозок, зібрав у торби речі, з традиційною купою шкарпеток і поїхав на навчання до технікуму. Жив він у нас у кімнаті підпільно, ховаючись від вчителів і комендантши Зіни. Вечори Василь проводив як і минулого року з коханою Тетяною в клубі, і різних затишних куточках. А от вдень, добре виспавшись, йшов на Ерастівський ставок ловити рибу. Частенько компанію Василеві складав Миник, який за любої нагоди не втрачав шанс порибалити, навіть якщо доводилось пропускати уроки. Нам нова роль Артеменка припала до смаку і в прямому, та переносному сенсі. Тепер ми майже не ходили до їдальні на велику перерву, а бігли в гуртожиток, де кожен день нас чекали юшка і смажені карасі.
Після закінчення пар, закинувши зошити й книжки до гуртожитку, ми бігли до Артеменка на ставок, де й проводили час до вечора.
Якось одного дня, як завжди після третьої пари, зібравшись чималенькою юрбою, ми пішли на Опитну. Василь разом із Миником були на улюбленому місці праворуч від сходів. Вони сиділи на впалому у воду старому дереві, з сумом спостерігаючи за поплавками, які й не думали занурюватись у воду. Навколо них плавала невеличка зграйка білих домашніх качок, які займались своїми качиними справами і гомоніли між собою , через що, всі місцеві карасі дременули десь подалі. Будь яка спроба відігнати цю інтелектуальну птицю кинутим камінцем, напроти, збуджувало їхню увагу. Галасно крякаючи, качки наввипередки кидалися до місця падіння каміння і не знайшовши бажаної їжі, відпливали невдоволено гомонячи.
— А ми сьогодні качку піймали — похвалився Миник.
— Та ну? – не повірив хтось із новоприбулих. – Так, ледве відчепилась, спитай у Василя
– наполягав Миник.
— Дивись – спокійно відповів Васька, витягнувши з води гачок і начепив на нього шматочок хліба.
Начепивши нову наживку, рибалка розмахнувся вудкою і закинув гачок поближче до зграї птахів. Качки рвонули одна поперед одної, до шматочка хліба, що плавав на поверхні води. Одна, найспритніша, першою підскочила до наживки і вхопила її великим жовтим дзьобом. Василь вскочивши на ноги, підсвідомо смиконув вудилище, натягнувши волосіння струною, а на іншому його кінці, впираючись у воду лапами з перетинками і махаючи крилами, на весь ставок закректала качка. Злякавшись, Василь почав в різні боки смикати вудочкою, намагаючись позбавитися здобичі, та всі спроби йшли нанівець, з кожним рухом глибше заганяючи гачок, від чого качка кричала ще сильніше. Її подруги піднявши галас і панічно тікаючи, махали крилами, злітали, падали від власної ваги, знов піднімались над водою, наводячи на себе й на нас страшний жах.
Жахатися було чого. Ми, студенти з технікуму, знаходились серед білого дня, майже в центрі Опитної, один із нас тримав у руці вудку, а на іншому кінці волосіння, на гачку, била крилами і кричала чиясь домашня качка. Оглядаючись в усі боки, Артеменко зіскочивши з деревини на берег витягнув здобич і спробував її відчепити. Та качка не унімалась і б'ючись крилами, витріщивши очі, горлала на всю Опитну.
Перелякані студенти кинулись на допомогу, пробуючи схопити качку, щоб витягнути гачок із дзьоба, та птиця не здавалася, даючи своїм кривдникам гідну відсіч. Раптом хтось, на наше щастя і качине горе, побачив якийсь корч, схопив його і ввалив птицю по голові. Качка обвисла і нарешті замовкла. Все вмить стихло. Шаленіючи від такого результату і викиду адреналіну, ми почали шукати місце для схованки трупа. Засунувши тільце в якісь хащі, рибалки прикидали його листям і почали швиденько збиратися. Я обернувся навсібіч. Навколо панувала вереснева тиша. Ніхто з місцевих із вилами і лопатами до нас не біг. Решта качок відпливши від місця злочину заспокоїлась і мирно гойдаючись на темній поверхні ставка знов займалась своїми качиними справами. Сама поверхня ставка теж забула про нещодавній інцидент і лагідно переливалась сонячним сяйвом. Листячко на старих тополях тихо шелестіло під подихом вітру і єдиним, що на тлі цієї ідилії наводило на думку про щось неладне, була купка переляканих студентів. Трохи заспокоївшись, хтось з нас запропонував забрати качку в гуртожиток. Зважаючи на те, що рибалка була зіпсована, а в кущах лежала свіжа, гладка тушка, залишити її було б страшною помилкою. Поміркувавши трохи, ми дістали качку, завернули її в чиюсь курточку і стрімголов помчали геть зі ставка. Добігши до посадки біля технікумівського саду, захекані студенти попадали на траву, перекурили і обскубли здобич. Цього вечора в нас був бенкет.
Наступного дня, наша команда як завжди пішла на пари, залишивши сплячого Василя на господарстві, а коли ні про що не здогадуючись, ми прийшли на велику перерву в гуртожиток, нас чекав сюрприз. Замість традиційної рибної юшки і смажених карасів, у битовці Вася варив суп із качки, і смажив качине м'ясо. Виправдовуючись, Артеменко
розповів, що качки наче переслідують його, і самі кидаються на гачок, а він тут ні до чого. Звісно, що хоч юшка з пернатої здобичі значно вигідніше відрізнялась від рибної, ми все ж таки почали непокоїтися.
Якось я навмисно завів розмову про качок із місцевим учнем нашої групи, Саней Тарасовим, і той розповів, що в Ерастівському ставку завелась, чи то сом, чи то щука, що їсть качок. Ну щука, то щука.
Так ми й жили, щасливо, та не довго. Кілька разів на території гуртожитків Васю зустрічав Рудяк, та погрожував зателефонувати батькові. І одного разу, повернувшись з занять, ми побачили біля гуртожитку "Волгу" Артеменків. Як і передбачалось, реакція батька була жорсткою, і навіть не дозволивши попрощатись із нами, зібравши речі, Артеменко старший посадив Василя в машину, та повіз додому.
Йдучи наступного дня обідати в їдальню і стоячи в безкінечній черзі, я відчував подвійні відчуття. Звісно, з одного боку нам шкода була Василя, і дієта припала до смаку, та з іншого боку, все що занадто, то не здраво.
РОЗДІЛ 12
Другий курс навчання в Ерастівському технікумі, хоч і мав із першим різницю в один рік, у реальності був просто таки якимсь еволюційним стрибком. Антропогенез студентів Ерастівського сільськогосподарського технікуму, був порівняно швидкоплинним, та мав разючі результати. Так, учень другого курсу, зразка 1987 року, відрізнявся від того ж самого учня, тільки першого курсу зразка 1986 року, десь як пітекантроп, від австралопітека. Якщо на початку еволюції, тобто першому курсі, знання середнього першокурсника обмежувалися тим, в якому магазині на Кутку можна купити пляшку портвену, то у вересні наступного року, хоч вдень, хоч о третій годині ночі, він із закритими очима міг як мінімум у трьох місцях Лозуватки придбати досить якісний напій народного виробництва на буряковій, яблучній, або абрикосовій основі.