Наівщо ви тримаєте позаду оцю лозинку?
Ірина Петрівна: Це, щоб мух виганяти.
Тетяна Семенівна з презирством дивиться на Ірину Петрівну.
Тетяна Семенівна: Не вірю вам, фрау Ірина Петрівна! Іх вайс, ваз ду міт дізем Штрохальм махен вільст! (Я знаю, що ви хочете зробити цією лозиною!)
Ірина Петрівна широко розплющила рота.
Ірина Петрівна: Чего?!
Усі сміються.
Ява 11
Підбігає до Олександри.
Ірина Петрівна: Какого дьявола ти смеешся надо мной?! Ось тобі!
Олександра сміється з неї, а Ірина Петрівна хляснула її по щоці з усієї сили.
Олександра Самойлова: Що ти собі дозволяєш, мамо?! Ти здуріла?! Це ж кримінальний злочин!
Тетяна Семенівна: До речі, так. За нього і в тюрму загриміти можна… Причому назавжди. Вибачтесь! Негайно!
Ірина Петрівна: І что з того?!
Діана Іваненко: Це не какієто шуточки, а серйозний злочин! Ваша колега права з приводу цього злочина, який ви зробили своїй …. рідній дитині! У вашої доньки тепер червона пляма на щоці, і вам її не шкода?!
Ірина Петрівна: Ну што, Саша, чего сльози льєм?! Потому что я тебе до твого скотського Якова не підпустила?! Я тебе запрещаю буть з ним!
Насміхається над Олександрою.
Олександра Самойлова: Штоб духу от вас тут нє била, псина смердящая! Ви мне не мать! Смерть вам!
Тетяна Семенівна: А я забороняю заборонять! Хто ви така, щоб заборонять їй щось не пов'язане з батьківськими обов'язками?! Цариця?! Імператриця?! Богиня?! Президент?!
Ірина Петрівна знову сердито дивиться на Якова. Дзвенить дзвоник та усі учні мовчки йдуть додому окрім Якова, Владислава, Георгія, Дмитра , Олександри та Софії.
Ява 12
Ірина Петрівна: Да ти вобщє ум потерял! Я випороть тебе хотіла, як це було в Радянському союзі, а ти…! Владімір Путін мірних нє бьйот, а защіщаєт! І чого це ти не на фронті, Яків?! Мої сини за кордоном зараз! От молодці!
Георгій Дакус: Нє бьют мірних значіт?! А чого це ваші сини не фронті, а за кордоном. Ані значіт тоже нє мужчіни..!
Владислав Білий: Полнастью сагласєн і зрадниця. За таке і ворожа країна не вибачить. Як у творі "Захар Беркут", хоча Тугара Вовка прийняли татари до себе, але вони вбили б його навіть, якби їх не випустили з пастки, бо зрадників ніхто не любить…
Дмитро та Софія: І ми теж! Дорогая Ірина Петрівна, ми та ніхто другий не буде підкорятись такій собаці, як ви! Так что, прощайте!
Ми за Україну, за нашу славну вітчизну, а не за кацапів!
Яків Беркута: Радянський союз! Той самий, про який бескінечно Росія говорить.
Дмитро Ільїн: Очень харашо, что ти нам сказал, ето, Яша! Ми будем делать добро! І слово Гітлер не скажем тобі!
Підповзає Олександра до колін Якова непомітною мишкою та кладе голівку.
Олександра Самойлова: І ти меня прості. Ти був правий, що цей злочин страшніший за любе вбивство і насильство, про який ти казав на правознавстві.
Тетяна Семенівна: Молодці, внучата мої , милі молодці, що нарешті помирились! Так і треба!
Повертається до сердитого лиця Ірини Петрівни.
Тетяна Семенівна: Значить ви підтримуєте наших підступних сусідів, які хочуть нас вбити, фрау Ірина Петрівна?! Чи правильно я почула?!
Ірина Петрівна злякано дивиться на свою колегу, а Тетяна Семенівна вихоплює з її рук різочку.
Ірина Петрівна: Віддайте! Вона моя!
Тетяна Семенівна обурено дивиться.
Яків Беркута та Георгій Дакус: Не віддавайте! Зламайте її і все!
Ірина Петрівна: Не слухайте цих двох ослів!
Тетяна Семенівна ламає різочку на шматочки та кидає їх на підлогу.
Ірина Петрівна: О ні! Що ви наробили?! Як же я тепер буду жити?!
Волає від приниження.
Тетяна Семенівна: Мовчки, Ірина Петрівна. А тепер провалюйте з мого кабінету, щоб очі мої вас не бачили!
Ірина Петрівна: Та за що?!
Георгій Дакус: Це за те, що ви підтримуєте Росію та вбивство українців.
Софія Смірнова: Повністю згодна з тобою. Шукайте собі іншу роботу та не повертайтесь сюди, якщо вважаєте, що такий вєлікій дєятєль!
Ірина Петрівна: Нєєєт!
Яків Беркута: Як же ні, якщо так. Софія дуже розумну річ говорить з приводу вас, хоча і погано вчиться!
Ірина Петрівна втікає з кабінету від Тетяни Семенівни подалі. Тетяна Семенівна дивиться на Якова дуже радісним поглядом.
Георгій Дакус: Нєплохо ти вірші читав, Яков, дуже не погано. Я гаржусь табой.
Софія та Дмитро: І ми! Ми нє будєм єє слушать, осознав, что виновна її дочка — Олександра ! Будем жить у мирі!
Яків Беркута: Успакойтесь, таваріші! Я вас давно простив. Ідітє домой. Я тоже уже пойду.
Олександра вилізає з під парти та сідає на ноги Якову.
Дмитро та Софія збираються .
Яків Беркута: Пока, таваріщі! До завтра!
Дмитро та Софія: Пока…, сір Іван Франко!
Дмитро та Софія покидають кабінет.
Ява 13
Яків Беркута: А ти зачем ко мне залезла на колени?! Смеяться над моими талантами?! Ну не в цей раз!
Олександра Самойлова: Нет. Я была не права. Прости меня, пожалуйста.
Яків тулить її голову до своїх грудей.
Яків Беркута: Успокойся. Я несправедливо тебе подножки ставил и щелбани.