Вона хапає папір, на якому була карикатура та рве його.
Ірина Петрівна: Ти вабще з ума сашол, хахол смєрдящій?! Што ти сєбє пазваляєш?! У мєня папа памєщік бил в прошлом вєкє і крєпасних дєржал пад сваєю властью! Да я тєбя…..
Замахується кулаком.
Георгій Дакус: Що ви сказали?!
Ірина Петрівна либиться.
Яків Беркута: Таваріші! Ана сказала на мєня ХАХОЛ!
Діана Іваненко: Хахол?! Ах так! Ну харашо. Завтра я подам на вас заяву з приводу зміни класного керівника і вчителя математики, Ірина Петрівна. Ето уже слішкам.
Соломія Піфагор: І я теж.
Яна Кайдашиха: І я.
Владислав Білий: Ваабщє памєщікі сущєствавалі в позапрошлам сталєтіє, а нє прошлам.
Ірина Петрівна: Какая разніца в прошлам ілі нєт?! Ти што історік?!
Яків Беркута: Да! Ми всє тут історікі! Я ізучіл палітіку гасударства Расійскава, в атлічії від деяких москвопітеків!
Ірина Петрівна: Ти хочєш сказать, што ти больше рускій, чєм я?!
Яків зосереджено дивиться на Ірину Петрівну, а вона злякано дивиться на учнів.
Яків Беркута: Я помню чуднає мгнавєньє:
Переда мной явилась ти,
Как мімольотноє видєньє,
Как геній чістой красоти….
Опускає кулак і заспокоюється.
Ірина Петрівна: Што ти дєлаєш, Яков?
Яків Беркута: Я вас любил: любовь єщьо, бить может,
В душе маєй угасла на савсєм;
Но пусть ана вас больше нє трєвожит;
Я нє хачу пєчаліть вас ничем.
Ірина Петрівна: Якав мой мілєнькій, я ж всєво лішь хатєла сказать….
Увесь клас дивиться на Ірину Петрівну, наче на клоуна, окрім Олександри Самойлової.
Яків Беркута: Із рая дєтского житья
Ви мнє привєт прощальний шлєте,
Нєізмєнівшиє друзья
В потьортом, красном перепльоте.
Ірина Петрівна: Яків, я ж тебе хотіла…
Яків Беркута: Чуть лёгкий изучен урок…
Ірина Петрівна: Виучєн
Яків Беркута: Чуть лєгкій виучєн урок,
Бєгу тотчас же к вам бивало.
— "Уж поздно!" — "Мама, дєсять строк!"…
Но к щастью мать нє запамінала.
Ява 10
Виходить зі свого кабінету Тетяна Семенівна та здивовано дивиться на злякану Ірину Петрівну.
Тетяна Семенівна: Браво, Яків! Браво!
Аплодує з Георгієм та Варварою Якову, а він трохи затихає.
Ірина Петрівна: Мама забывала! Хватіт уже крічітать мнє!
Тут Яків згадує цитату принца Патріка, героя казкової п'єси "Не покидай…"
Яків Беркута: Нє знал я, красотою ослепленный,
Што красота, бить может нє права,
Што ангєл обєрньотся скарпіоном.
Дмитро Ільїн: Какой ще ангєл?! Што ти чітаєш?!
Владислав Білий: Тссс!
Яків Беркута: Над бажеством развєнчанным гарю я,
"Я Вас люблю", – вчєра я гаваріл.
"Я Вас страшусь", – сєгодня гаварю я.
Різко сідає за вчительський стіл Тетяни Семенівни та дивиться на Якова з розумною усмішкою.
Ірина Петрівна: Яков, ну какой же ти разумний парень! Сматрі і вєдєш себе с маєй дочкай, Алєксандрай, непогано і аценки по маєму прєдмєту хараши.
Яків Беркута: Спасибі, ваше …вєлічество.
Підходить Тетяна Семенівна.
Тетяна Семенівна: Уважаємая, Ірина Петрівна, навіщо ви за своєю спиною тримаєте ось цю річ.
Не звертає уваги.
Ірина Петрівна: Збирайтесь, учні, додому! Скоро дзвоник на перерву.
Тетяна Семенівна: Я вам питання задала! Складно відповісти?!
Ірина Петрівна: Ви про що взагалі?
Либиться Тетяні Семенівні.
Тетяна Семенівна: Не робіть з мене дурня, бо я на вас і в суд подати можу за це. Наівщо ви тримаєте позаду оцю лозинку?
Ірина Петрівна: Це, щоб мух виганяти.
Тетяна Семенівна з презирством дивиться на Ірину Петрівну.
Тетяна Семенівна: Не вірю вам, фрау Ірина Петрівна! Іх вайс, ваз ду міт дізем Штрохальм махен вільст! (Я знаю, що ви хочете зробити цією лозиною!)
Ірина Петрівна широко розплющила рота.
Ірина Петрівна: Чего?!
Усі сміються.
Ява 11
Підбігає до Олександри.
Ірина Петрівна: Какого дьявола ти смеешся надо мной?! Ось тобі!
Олександра сміється з неї, а Ірина Петрівна хляснула її по щоці з усієї сили.
Олександра Самойлова: Що ти собі дозволяєш, мамо?! Ти здуріла?! Це ж кримінальний злочин!
Тетяна Семенівна: До речі, так. За нього і в тюрму загриміти можна… Причому назавжди.