Але поглянь, яку ти оцінку отримав за тест, який ми писали минулого тижня.
Сідає. Марія Василівна дає папірець Якову та він бачить намальовану червоною жирною пастою четвірку.
Марія Василівна: Спершу, Яків, ти мене зачарував, а потім розчарував. Не заслужив, на жаль, ти бути під таким ім'ям. Тому виправляй.
Бере перо з каламаром, у якому сині чорнила та мовчки виправляє.
Марія Василівна: От і добре. Я забираю тест назад.
Віддає Марії Василівні.
Марія Василівна: До речі, хто хоче глянути свою оцінку може зайти до мого кабінету і переглянути.
Діана Іваненко: Добре.
Виходить.
Ява 9
Заходить Ірина Петрівна.
Ірина Петрівна: Ну що, хтось розв'язав номер.
Тиша.
Ірина Петрівна: Ау!
Георгій Дакус: Я розв'язав.
Ірина Петрівна: Тоді неси зошит.
Несе зошит.
Ірина Петрівна: Правильно. Іди і пиши на дошці. Хтось ще зробив?
Соломія та Яків підіймають руки.
Ірина Петрівна: Несіть зошити.
Несуть.
Ірина Петрівна: Так, у тебя, Соломіє, розв'язано правильно. А у тебе, Яша,…. Теж правильно. Сідайте!
Соломія сідає.
Яків Беркута: Данке шьон, фрау Ірина Петрівна. (Дякую, госпожа Ірина Петрівна)
Ірина Петрівна хмуритьсята сердито дивиться на Якова.
Ірина Петрівна: Скільки раз тобі повторювати, щоб не говорив німецькою і не давав щевбанів Олександрі?!
Яків швидко сідає та суворо дивиться на вчительку.
Ірина Петрівна: Скільки це буде продовжуватись?! …
Яків Беркута: Те що людина володіє певною мовою це норм. І це не привід принижувати.
Ірина Петрівна: Тобто ти хочеш сказати, що я огидна і тупа, як пробка?! І я тобі категорично забороняю даже пальцем торкатись моєї дочки, Олександри, пака ти нє здєлаєш так как я тєбє пріказиваю!
Тетяна Семенівна трохи відчинила двері свого секретного кабінету і слухає.
Яків Беркута: Так, ваше …вєлічество! А щоб вам було видно!
Дістає з портфеля папір з карикатурою та сує її у лице Ірини Петрівни.
Яків Беркута: Ось! Дивіться!
Ірина Петрівна злякана від карикатури, бо там була намальована Олександра, яка цілує її п'яту точку та Георгій, який з Яковим та Владиславом сміються з неї. Вона хапає папір, на якому була карикатура та рве його.
Ірина Петрівна: Ти вабще з ума сашол, хахол смєрдящій?! Што ти сєбє пазваляєш?! У мєня папа памєщік бил в прошлом вєкє і крєпасних дєржал пад сваєю властью! Да я тєбя…..
Замахується кулаком.
Георгій Дакус: Що ви сказали?!
Ірина Петрівна либиться.
Яків Беркута: Таваріші! Ана сказала на мєня ХАХОЛ!
Діана Іваненко: Хахол?! Ах так! Ну харашо. Завтра я подам на вас заяву з приводу зміни класного керівника і вчителя математики, Ірина Петрівна. Ето уже слішкам.
Соломія Піфагор: І я теж.
Яна Кайдашиха: І я.
Владислав Білий: Ваабщє памєщікі сущєствавалі в позапрошлам сталєтіє, а нє прошлам.
Ірина Петрівна: Какая разніца в прошлам ілі нєт?! Ти што історік?!
Яків Беркута: Да! Ми всє тут історікі! Я ізучіл палітіку гасударства Расійскава, в атлічії від деяких москвопітеків!
Ірина Петрівна: Ти хочєш сказать, што ти больше рускій, чєм я?!
Яків зосереджено дивиться на Ірину Петрівну, а вона злякано дивиться на учнів.
Яків Беркута: Я помню чуднає мгнавєньє:
Переда мной явилась ти,
Как мімольотноє видєньє,
Как геній чістой красоти….
Опускає кулак і заспокоюється.
Ірина Петрівна: Што ти дєлаєш, Яков?
Яків Беркута: Я вас любил: любовь єщьо, бить может,
В душе маєй угасла на савсєм;
Но пусть ана вас больше нє трєвожит;
Я нє хачу пєчаліть вас ничем.
Ірина Петрівна: Якав мой мілєнькій, я ж всєво лішь хатєла сказать….
Увесь клас дивиться на Ірину Петрівну, наче на клоуна, окрім Олександри Самойлової.
Яків Беркута: Із рая дєтского житья
Ви мнє привєт прощальний шлєте,
Нєізмєнівшиє друзья
В потьортом, красном перепльоте.
Ірина Петрівна: Яків, я ж тебе хотіла…
Яків Беркута: Чуть лёгкий изучен урок…
Ірина Петрівна: Виучєн
Яків Беркута: Чуть лєгкій виучєн урок,
Бєгу тотчас же к вам бивало.
— "Уж поздно!" — "Мама, дєсять строк!"…
Но к щастью мать нє запамінала.
Ява 10
Виходить зі свого кабінету Тетяна Семенівна та здивовано дивиться на злякану Ірину Петрівну.
Тетяна Семенівна: Браво, Яків! Браво!
Аплодує з Георгієм та Варварою Якову, а він трохи затихає.
Ірина Петрівна: Мама забывала! Хватіт уже крічітать мнє!
Тут Яків згадує цитату принца Патріка, героя казкової п'єси "Не покидай…"
Яків Беркута: Нє знал я, красотою ослепленный,
Што красота, бить может нє права,
Што ангєл обєрньотся скарпіоном.
Дмитро Ільїн: Какой ще ангєл?! Што ти чітаєш?!
Владислав Білий: Тссс!
Яків Беркута: Над бажеством развєнчанным гарю я,
"Я Вас люблю", – вчєра я гаваріл.
"Я Вас страшусь", – сєгодня гаварю я.
Різко сідає за вчительський стіл Тетяни Семенівни та дивиться на Якова з розумною усмішкою.
Ірина Петрівна: Яков, ну какой же ти разумний парень! Сматрі і вєдєш себе с маєй дочкай, Алєксандрай, непогано і аценки по маєму прєдмєту хараши.
Яків Беркута: Спасибі, ваше …вєлічество.
Підходить Тетяна Семенівна.
Тетяна Семенівна: Уважаємая, Ірина Петрівна, навіщо ви за своєю спиною тримаєте ось цю річ.
Не звертає уваги.
Ірина Петрівна: Збирайтесь, учні, додому! Скоро дзвоник на перерву.
Тетяна Семенівна: Я вам питання задала! Складно відповісти?!
Ірина Петрівна: Ви про що взагалі?
Либиться Тетяні Семенівні.
Тетяна Семенівна: Не робіть з мене дурня, бо я на вас і в суд подати можу за це.