Да! Я негр! Но это не повад такіє чудачєства дєлать! І правільна нє нєгр, а афроамериканець. Це приниження до всіх чорношкірих, які набагато розумніші за вас-світлошкірих.. Так само як і слово "Гітлер", який був нацистом, а не… фашистом! Ще раз щось таке побачу – будете першими параграфи з географії кожен урок переказувать і до директора підете! Зрозуміло?!
Кивають головами, широко розплющивши очі.
Надія Якимівна: От і добре. Ірино Петрівно, можна вас на хвилиночку?
Ірина Петрівна встає.
Ірина Петрівна: Мені треба поговорити з Надією Якимівною. А ви розв'язуйте задачу номер 89. Там нужно знайти суму кутів правильного многокутника.
Хором: Добре.
Ірина Петрівна виходить.
Дух Гіпатії: Мирослава, хоча і вчилася не гірше Гаррі Поттера чи Герміони Грейнджер, але при цьому дружила з Олександрою. Це була так звана "Зірка школи". Ніхто не розумів навіщо вона дружить з цією двійочницею, яка сидить за партою наче лінивець, що по деревам лазить.
Ява 6
Підходить Іван Шелест-Петров до Софії, а Владислав Білий та Никодим Шишкін спостерігають. Софія здивована.
Софія Смірнова: Чего вам надо од мене?
Владислав показує свої долоні Івану, опущені зверху вниз.
Іван киває йому головую.
Іван Шелест-Петров: Знаєш, ти такая красівєнькая дєвка! Может сходіш со мной в кіно?
Софія сміється.
Софія Смірнова: С такім жучком, как ти?! Я ж тєбє нє нравлюсь!
Іван либиться та починає говорити писклявим голосом чортика з повісті Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки".
Софія Смірнова: Што т хочєш, ат мєня, малєнькій Містер Бін?!
Іван Шелест-Петров: Містер Бін?!
Софія Смірнова: Да, малєнький жуxjк.
Іван Шелест-Петров: Как вам угодно…. Почтєннєйшая Софія, што це у тєбя?
Торкається її вушка.
Софія Смірнова: Ушка.
Іван Шелест-Петров: Ушка! Охохо! А ето што у тебя пад курткай?
Засовує свою ручку до її синьої куртки і смикає за якусь незрозумілу для нього білу майку.
Софія Смірнова: Нє відіш? Топ.
Іван Шелест-Петров: А ето што у тєбя там, почтєннєйшая Софія?
Намагається залізти до майки, а Софія стрімко напружена.
Софія Смірнова: Да ти водачкі перепіл ілі што?! І нє лєзь туда мне под адєжду! Тоже мнє, Містер Бін нашолся!
Іван Шелест-Петров: Я просто хатєл…
Софія Смірнова: Мнє всє равно, што ти хатєл! Я ж тєбє нє нравлюсь!
Втручається Владислав.
Владислав Білий: Еще как нравішся. Нє так лі, Іван?
Іван Шелест-Петров: Да, Соня. Ти так мнє подобаєшся, што я би тєбє…
Стискає губи для поцілунку.
Софія Смірнова: Ти што с ума сошел? Ну зараз я тобі..
Хапає Івана за його так званий шелест на голові і виштовхує вперед.
Софія Смірнова: Нє пайду я за сєдово,
За бєззубаво таково….
Іван Шелест-Петров: Чєго?! Пачєму ето я сєдой?
Софія сміється з нього.
Софія Смірнова: Ну взгляні ка:
Ти вєдь сєд,
Мнє 15 толька лєт.
Владислав Білий: А чого це он седой?! Йому теж 15 років, как і тєбє! У нього же шкіра молода і зморшок нема.
Софія відвертається.
Ява 6
Варвара та Діана втручаються.
Варвара Чернівецька: Це ти йому вірш якийсь читала?
Софія Смірнова: Да! Я єму чітала атривак из праизвєдєнія аднаго!
Діана Іваненко: А чого той Шелест сивий?
Іван Шелест-Петров: Да! Чєго ето я сєдой?! Я ж не поміщик і не цар.
Софія Смірнова: В стіхє так гаварілась.
Іван Шелест-Петров: І в якому же?
Діана Іваненко: Ех забила…. забила откуда ета фраза!
Владислав та Іван мовчки сідають на місце.
Ява 7
Підходить до них Никодим.
Никодим Шишкін: Не вийшло у Івана Соню прівлєчь?
Владислав Білий: Да, ана прагнала єво.
Підходить Георгій та Яків.
Яків Беркута: Канєшно прагнала, потому што він взагалі худорба. А вона, сматрі какая полнєнькая дєвачка!
Никодим Шишкін: Што ти сказал? Дорба ілі як?
Георгій Дакус: Худорба, а нє дорба.
Никодим Шишкін: Нє понял.
Георгій кипить, наче чайник.
Георгій Дакус: Ти што глухарь? Він сказав худорба, а не дорба.