Почтєннєйшая Софія, што це у тєбя?
Торкається її вушка.
Софія Смірнова: Ушка.
Іван Шелест-Петров: Ушка! Охохо! А ето што у тебя пад курткай?
Засовує свою ручку до її синьої куртки і смикає за якусь незрозумілу для нього білу майку.
Софія Смірнова: Нє відіш? Топ.
Іван Шелест-Петров: А ето што у тєбя там, почтєннєйшая Софія?
Намагається залізти до майки, а Софія стрімко напружена.
Софія Смірнова: Да ти водачкі перепіл ілі што?! І нє лєзь туда мне под адєжду! Тоже мнє, Містер Бін нашолся!
Іван Шелест-Петров: Я просто хатєл…
Софія Смірнова: Мнє всє равно, што ти хатєл! Я ж тєбє нє нравлюсь!
Втручається Владислав.
Владислав Білий: Еще как нравішся. Нє так лі, Іван?
Іван Шелест-Петров: Да, Соня. Ти так мнє подобаєшся, што я би тєбє…
Стискає губи для поцілунку.
Софія Смірнова: Ти што с ума сошел? Ну зараз я тобі..
Хапає Івана за його так званий шелест на голові і виштовхує вперед.
Софія Смірнова: Нє пайду я за сєдово,
За бєззубаво таково….
Іван Шелест-Петров: Чєго?! Пачєму ето я сєдой?
Софія сміється з нього.
Софія Смірнова: Ну взгляні ка:
Ти вєдь сєд,
Мнє 15 толька лєт.
Владислав Білий: А чого це он седой?! Йому теж 15 років, как і тєбє! У нього же шкіра молода і зморшок нема.
Софія відвертається.
Ява 6
Варвара та Діана втручаються.
Варвара Чернівецька: Це ти йому вірш якийсь читала?
Софія Смірнова: Да! Я єму чітала атривак из праизвєдєнія аднаго!
Діана Іваненко: А чого той Шелест сивий?
Іван Шелест-Петров: Да! Чєго ето я сєдой?! Я ж не поміщик і не цар.
Софія Смірнова: В стіхє так гаварілась.
Іван Шелест-Петров: І в якому же?
Діана Іваненко: Ех забила…. забила откуда ета фраза!
Владислав та Іван мовчки сідають на місце.
Ява 7
Підходить до них Никодим.
Никодим Шишкін: Не вийшло у Івана Соню прівлєчь?
Владислав Білий: Да, ана прагнала єво.
Підходить Георгій та Яків.
Яків Беркута: Канєшно прагнала, потому што він взагалі худорба. А вона, сматрі какая полнєнькая дєвачка!
Никодим Шишкін: Што ти сказал? Дорба ілі як?
Георгій Дакус: Худорба, а нє дорба.
Никодим Шишкін: Нє понял.
Георгій кипить, наче чайник.
Георгій Дакус: Ти што глухарь? Він сказав худорба, а не дорба. Зрозумів?
Владислав Білий: Так глухарь це птіца, вродє!
Яків Беркута: Так, це птах. Але глухарями ще називають дуже глухих та недоумкуватих людей.
Никодим Шишкін: Так що це слово значить?
Георгій Дакус: Тощій азначаєт. Панятно?
Никодим робить вигляд, що молиться.
Георгій Дакус: Хватіт малітви чітать! Я жду атвєта.
Никодим червоніє від сорому та ганьби.
Владислав Білий: Чєго малчіш? Тєбє чєлавєк вапрос задал, а ти сідіш, как пєнь.
Никодим Шишкін: Так!
Георгій Дакус: Вот і харашо.
Сідають на свої місця.
Ява 8
Заходить Марія Василівна.
Марія Василівна: Яків Беркута є?!
Яків Беркута: Я, лібе Енгліш Лєрерін! (Так, дорога вчителько англійської мови!)
Підходить до Якова.
Марія Василівна: Ти Іван Франко?! Рилі?!
Яків Беркута: Я, Фрау Марія Василівна! Іх бін, Іван Франко!
Марія Василівна: Рецітірен зі айніге зайнер Гедіхте аусвендіг, грау Іван Франко! (Читай напам'ять якийсь його вірш, сер Іван Франко)
Яків встає з парти і всі дивляться на нього.
Яків Беркута: Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Марія Василівна та однакласники Якова широко розплющюють очі.
Яків Беркута: Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе з найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила, й м'якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
О якби хвилю…..
Марія Василівна: Достатньо.