Ти це вважаєш повагою до людини?!
І якщо не віриш. Ми тобі покажемо свої начерки, які є доказом.
Вздихає.
Мирослава Кравченко: Добре. Показуйте.
Георгій дістає з портфеля начерки Якова та свої.
Георгій Дакус: Ось!
Мирослава розглядає.
Мирослава Кравченко: Оце начерк, де вона йому груди свої показує….
Перегортає.
Мирослава Кравченко: Начерки з більш рваним штрихом це начебто Якова, а ті, які з більш прямим, це твої.
Георгій Дакус: Так. Все вірно, дівчинко.
Ява 4
Олександра смикає Якова за самурайський хвостик.
Олександра Самойлова: Что это за карикатури на мою маму и на меня?! Ты паходу савсєм ум патєрял…?! ….. Извращенец и предатель ти. Я тебя любила всем серцем, а ты…!
Софія Смірнова: Хто ізвращєнєц?
Яків Беркута: Нє я ізвращєнєц, а вот ета…! Она бездельница. Зачем мне такая девушка потрібна?
Георгій дістає з портфеля зуби Носферату і одягає їх.
Яків Беркута: Ти лучше, Сашенька, пасматрі нє на мєня, а на таво, хто сідіт рядам са мной.
Георгій Дакус: Да, казочка моя, пасматрі на мой від.
Повертається до неї лицем та розкриває пащу.
Олександра Самойлова: Ой, боюсь, боюсь, боюсь!... Ти хто?!
Георгій Дакус: Носферату! Очень хочєтса тваєй кровушки папіть.
Облизується.
Олександра Самойлова: Нііііііі!
Тікає, а Георгій знімає швидко накладні зуби і кладе собі у портфель.
Ява 5
Заходить Ірина Петрівна та вдаряється своїм повним животом об свою дочку.
Ірина Петрівна: Саша, што такоє?! Куда путь держим, дєтка?!
Олександра Самойлова: Спасайтєсь! Тут….тут…
Ірина Петрівна: Ну, …што тут?!
Олександра Самойлова: Да там…. там… пад сталом… Насфєрату сидить! Убєйтє его! Убейте его кто может! Он сєчас нас всєх сьєст!
У класі сміх.
Ірина Петрівна: Який ще Носферату?!
Олександра Самойлова: З гострими зубами такий та з білими очима!
Ірина Петрівна: Саша! Дочєнька мая! Знову твої фантазії? Менше якісь фільми жахів дивись на ніч. Сідай на місце!
Олександра Самойлова: Тікайте! Він зараз і з вас відро крові вип'є!
Ірина Петрівна сміється з неї.
Ірина Петрівна: Що за нісенітниці ти гаваріш? Сідай на місце! Інакше візьму за піджак і сама посаджу!
Швидко сідає.
Ірина Петрівна: Доброго дня, діти!
Встають.
Хором: Добрий день!
Ірина Петрівна: Сидіть. Ми вже бачились.
Сідають.
Ірина Петрівна: Аткривайте зошити та записуєте тему сьогоднішнього уроку. Тема у нас "Правильний многокутник, його види та властивості"
Розгортають зошити, беруть у руки пера, ставлять каламар та пишуть.
Ірина Петрівна: Запам'ятайте: многокутник є правильним тільки тоді, коли його сторони усі рівні. Щоб перевірити чи є правильним многокутник, ми вписуємо його в коло і перевіряємо чи збігаються центри цього кола. Якщо ні, то це неправильний многокутник. Показую на дошці.
Креслить на дошці многокутник і вписує його у коло. Тихенько заходить Надія Якимівна. Усі сміються, окрім Якова та Георгія.
Надія Якимівна: Що ви смієтесь? Ніколи чорношкірих не бачили?
Варвара втручається.
Варвара Чернівецька: Це вони сміються з чорношкірих, бо вважають, що світлошкірі це не люди.
Надія Якимівна: Хто іменно?
Варвара Чернівецька: Владислав з Никодимом та Іваном. Вони просто про це Якову постійно без зупинок говорять.
Надія Якимівна підходить до них.
Надія Якимівна: Уважаємиє господа, Владислав, Никодим та Іван, світлошкірі це теж люди, так само як і чорношкірі. Да! Я негр! Но это не повад такіє чудачєства дєлать! І правільна нє нєгр, а афроамериканець. Це приниження до всіх чорношкірих, які набагато розумніші за вас-світлошкірих.. Так само як і слово "Гітлер", який був нацистом, а не… фашистом! Ще раз щось таке побачу – будете першими параграфи з географії кожен урок переказувать і до директора підете! Зрозуміло?!
Кивають головами, широко розплющивши очі.
Надія Якимівна: От і добре. Ірино Петрівно, можна вас на хвилиночку?
Ірина Петрівна встає.
Ірина Петрівна: Мені треба поговорити з Надією Якимівною. А ви розв'язуйте задачу номер 89. Там нужно знайти суму кутів правильного многокутника.
Хором: Добре.
Ірина Петрівна виходить.
Дух Гіпатії: Мирослава, хоча і вчилася не гірше Гаррі Поттера чи Герміони Грейнджер, але при цьому дружила з Олександрою. Це була так звана "Зірка школи". Ніхто не розумів навіщо вона дружить з цією двійочницею, яка сидить за партою наче лінивець, що по деревам лазить.
Ява 6
Підходить Іван Шелест-Петров до Софії, а Владислав Білий та Никодим Шишкін спостерігають. Софія здивована.
Софія Смірнова: Чего вам надо од мене?
Владислав показує свої долоні Івану, опущені зверху вниз.
Іван киває йому головую.
Іван Шелест-Петров: Знаєш, ти такая красівєнькая дєвка! Может сходіш со мной в кіно?
Софія сміється.
Софія Смірнова: С такім жучком, как ти?! Я ж тєбє нє нравлюсь!
Іван либиться та починає говорити писклявим голосом чортика з повісті Гоголя "Вечори на хуторі біля Диканьки".
Софія Смірнова: Што т хочєш, ат мєня, малєнькій Містер Бін?!
Іван Шелест-Петров: Містер Бін?!
Софія Смірнова: Да, малєнький жуxjк.
Іван Шелест-Петров: Как вам угодно….