Іван Нечуй-Левицький — Микола Джеря (скорочено)

Присвячується М. В. Лисенкові

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Частина І

Події твору починаються у селі Вербівка, яке розкинулось у долині біля невеликої річки Раставиця. Понад берегом річки вилася стежка через усе село. Скрізь було багато верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки. У садах і біля хат росли дикі груші та яблуні.

В кінці села стояла хата старого Петра Джері. Була саме неділя, сонце котилось на захід. За хатою, під старою грушею, спав на траві Микола – син Петра Джері. Парубок мав чорне волосся, чорні рівні брови, засмагле лице. Крізь сон він почув, як співає дівчина. Коли парубок прокинувся, то побачив по другий бік річки дівчину, яка брала воду і співала пісню. Вона мала тонкий стан, сорочку з товстого полотна, червоне намисто на шиї, тонкий рівний ніс, чорні брови та чорні товсті дві коси на голові. Вона співала, доки не сховалась на леваді в вербах. Микола відразу зрозумів, що дівчина не вербівська.

Тим часом на подвір'ї Миколина мати, Маруся Джериха, розмовляла з молодицями, а батько – з якимось чоловіком. Маруся Джериха була вже немолода, мала темні очі та сухорляве лице. Вдягнена в сорочку з товстого полотна, на голові – намітка та високий очіпок. Джериха була щаслива, бо її син недавно читав апостола в церкві. Микола навчився читати у дяка, і за цю науку Джериха носила дякові курей, полотно, гроші. А тепер мати мріяла оженити сина. Молодиці радили сватати Варку, бо вона дочка багатиря, та ще й молода і моторна дівчина. Раптом на вулиці з'явився осавула на коні. Він їздив й загадував на панщину: завтра чоловіки з косами на лан косити овес, а молодиці з серпами панське жито жать. Почувши це, усі розійшлися. Свято закінчилося.

У хаті Микола зняв з полиці скрипку і почав натягати струни. Ще малим хлопцем він вивчився грати козачка, а тепер уже був музикою. Сім'я сіла вечеряти коло порога надворі. Батько й мати все говорили синові, що восени треба їм шукати невістки, що вони стали старі, а панщина важка, податі великі. Старий Джеря був чоловік високий, тонкий, з сивуватими довгими вусами, з нужденним блідим лицем та смутними очима. Тяжка праця зігнула його стан.

Після вечері Микола ліг спати на току, на соломі, але його не брав сон. Він пішов на вулицю, де збиралися хлопці і дівчата. Незнайомої дівчини не було між ними. Лише дівчата реготались, пригадували якесь чудне дівчаче ймення. Ця дівчина найнялася в Кавунів, і її дуже чудно звали.

Другого дня Микола з батьками зібрався на панщину. Дорогою туди хлопець зустрів дівчат і серед них впізнав ту дівчину: її гнучкий, тонкий стан, чорні брови, широкий лоб, кругле лице і дві товсті коси кругом голови. У неї були дуже темні очі та дуже довгі вії, а одяг – дуже бідним. Звали її Нимидорою. Піп був сердитий на її неслухняного батька й надавав його дітям таких імен, що люди в селі не могли запам'ятати. Так і цю дівчину назвав Минодора, а люди на селі звали її Нимидорою.

На лану Микола став жати поруч з Нимидорою. Дівчина розповіла, що родом з присілка Скряпчинці. Її батьки померли, коли вона була малою. Нимидору взяв до себе дядько. Там їй жилося дуже погано, бо дядина була дуже люта. Коли підросла, няньчила чужих дітей. Як стала дівкою, найнялася за наймичку в одного багатого чоловіка. Хазяїни були люди добрі, та роботи було дуже багато. Нимидора розповідала Миколі про все своє життя, бо він викликав у неї довіру. Він запитав, як їй тепер живеться у Кавунів, і дізнався, що Кавун чоловік добрий, та зате Кавуниха дуже лиха.

Другого дня Микола попросив Нимидору вийти в суботу ввечері на вулицю. Дівчина вийшла, але наступного дня Кавуниха була дуже зла, що Нимидора бігає до хлопців на вулицю. Дівчина сказала Миколі, що їй не можна виходити на вулицю. Тоді Микола вирішив присилати старостів.

Настала осінь. Пан наказав, щоб весілля справляли на селі заразом в одну неділю, а хто спізниться, то буде справляти через місяць. Старий Джеря й Джериха трохи засмутилися, почувши про Нимидору, Кавунову наймичку. Та перед Покровою Микола заслав до Нимидори старостів. Скрипчинський пан мусив відпустити її у Вербівку, але йому було жаль втрачати робітницю. Тому він сказав, що пустить Нимидору тільки тоді, як з Вербівки яка-небудь дівка вийде заміж у Скрипчинці. Микола дуже засмутився, але на щастя, один скрипчинський парубок посватав вербівську дівчину. Скрипчинський пан згодився відпустити Нимидору. Нимидора подякувала Петрові Кавунові й пішла в присілок до дядька, бо в дядька мали справляти весілля. Старий Джеря й собі готувався до весілля: купив горілки, заплатив батюшці за вінчання.

В неділю відбулося весілля. Нимидора згадувала матір і плакала, бо якби була жива мати, то і коровай був би біліший, і рушники були б не такі прості, не так виряджала б з дому мати, як виряджає дядина. Другого дня, в понеділок, не було панщини. Все село гуляло на весіллях. У Джериній хаті гості випили всю горілку, виїли цілу діжечку солоних огірків, цілу діжечку кислої капусти, поїли ввесь хліб, всі паляниці. Старий Джеря витрусив усі кишені, ще й у шинок на заставу відніс свій кожух.

Ввечері попід дворами їздив осавула на коні і загадував усім на панщину до току. Крик осавули дав знати людям, що весілля скінчилось. Джериха й Нимидора кинулись прибирати в хаті, згодом батьки міркували, скільки-то вони витратили грошей на весілля. Треба було розрахуватися з шинкарем, сплатити подушне, нашаткувати другу діжку капусти. Грошей не було ні копійки. Та Нимидора була щаслива, бо не треба було більше поневірятися в наймах у чужих людей.

Частина II

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Другого дня Джерина сім'я вийшла на панщину; батько з сином пішли на панський тік молотити, а мати з невісткою пішли панські коноплі тіпати. Був гарний день, на току Микола молотив поруч з батьком і запитав, навіщо панові так багато хліба. Батько радив мовчати, бо поруч стояв гуменний, який міг виказати слова Миколи панові. Миколі хотілося і собі бути заможним, працювати на себе, а не на пана.

Старий Джеря й Микола ледве встигли змолотити свою частину до вечора. Ввечері Нимидора з Джерихою принесли панське прядиво, бо кожна жінка і дівчина у селі мусили прясти для панів на зиму по два півмітки. Як не ставало прядива, то мусили докладати свого. В довгі зимові вечори та вдосвіта Джериха та Нимидора сиділи й пряли панське прядиво. Микола стояв коло лежанки й м'яв ногами коноплі.

Минула зима. Настало літо, настали й жнива. Почалась спека. Жито, пшениця й овес поспіли. Люди вкрили панський лан і хапали панське жито, а людське стояло на пні. Микола з батьком відбули три дні панщини, на четвертий пішли жати своє жито, незважаючи на те що осавула звечора знов загадував на панщину, на згінні дні; ті згінні дні, що вся громада повинна була відробляти – то за чередника, то за титаря, котрі були вільні від панщини. Та Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він і людей намовив жати своє жито. Коли з'явився осавула і нагадав про згінні дні, Микола сказав, що люди відроблять їх восени. Осавула поїхав по пана, і деякі люди рушили до панського лану. Незабаром з'явився сам пан Бжозовський. Він кричав, як несамовитий на людей, потім кинувся до Миколи і побив батогом. Увечері на економії усіх людей вибили різками, навіть старого Джерю. Тієї ж ночі Микола з Нимидорою мусили йти жати своє жито.

Від того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем. Осавула не раз кричав на Миколу, що він бунтує всю громаду в селі. Сам Микола дуже змінився; бувши парубком, він сміливо дивився всім в очі, був веселий, любив пожартувати; тепер він похнюпив голову; рідко сміявся, перестав жартувати. Він зненавидів свого пана. Джері таки зібрали свій хліб, але половину мусили продати, щоб віддати гроші, позичені на весілля.

Настала осінь. Нимидора народила дочку, яку батюшка назвав Любкою. На третій день породілля отримала від осавула нагайкою по спині, бо він побачив її вдома і нагадав, щоб виходила на панщину. Ввечері Микола побачив синяк на спині дружини. В нього запеклось серце, а в душі заворушилась думка помститись за себе, за батька, за Нимидору. А тут саме настав час платити подушне. Батько з сином вирішили продати кабана, що годували до Різдва. Так Джері залишилися лише на пісній їжі.

Настав великий піст, старий Джеря захворів. Батюшка висповідав його і дозволив їсти в піст скоромне. Петро відмовився, бо боявся гріха. В чистий четвер Джеря вмер. Перед смертю просив сина не чіпати осавули, бо Миколу могли віддати в солдати. В велику п'ятницю поховали старого Джерю. Сім'я їла паску з слізьми. Микола ще більше зажуривсь, бо за помершого батька треба було платити подушне як за живого, доки не вийде нова ревізія.

Настали жнива. Хліб не дуже вродив. Пан почав знову відраховувати згінні дні та шарварки саме в жнива, а не восени. Микола намовляв людей не йти на ті згінні дні та мерщій хапати свій хліб з поля. Осавула розказав панові, що Микола Джеря знов бунтує народ. Люди відбули панщину і згінні дні, але не вижали панської пшениці до решти. Бжозовський оголосив, що дасть жати за сніп, але давав дуже малий сніп. Микола не втерпів і вихопився перед паном з словом, що люди підуть жати до графа. За ним обізвався і Петро Кавун, а далі ще кілька чоловіків. Пан прогнав Миколу й Кавуна з-перед очей, але поступився громаді більшим снопом. Він боявсь, щоб часом люди і справді не пішли на графський лан на заробітки. Осавула запер Джерю, Кавуна і ще чотири чоловіки в холодну на висідку. В пана була думка й справді віддати Джерю й Кавуна в солдати. Чоловіків на другий день випустили, бо треба було панську пшеницю дожинати. Пішов Микола з чоловіками додому, але домовилися втікати з села на далекі сахарні, поки мине некрутчина.

Тим часом трапилась несподівана подія. Осавулина жінка, яка любила красти у сільських жінок, вкрала у Кавунихи два шматки сала. Кавуниха відразу це помітила, відібрала своє сало й наробила галасу на ввесь куток. Збіглися люди. Прибіг Микола і почав кричати, що злодійку треба повести по селі з музиками.