Зірка Мензатюк — Ангел Золоте Волосся (скорочено)

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

1. ГАЛИНІ НЕЩАСТЯ

Головна героїня повісті – дівчинка Галинка Супрун, яка живе у Києві і навчається у 4-Б класі. У її житті було багато неприємностей. Наприклад, улюблена вчителька Наталія Василівна вийшла заміж і виїхала з Києва. Замість неї прийшла Катерина Петрівна, яка часто робила Галі зауваження. Батьки сварили Галю за зауваження і погані оцінки. Літом Галя мріяла відпочити літом хоча б в Криму, але грошей не вистачало. У школі сусід по парті Сашко Гнатенко сміявся з її імені і співав "Несе Галя воду…", а в класі був ще й хлопчик з іменем Іван. А останні три місяці життя Галі здавалися взагалі паскудними. Її молодший братик Степанчик (Галя називала його Стаканчик) взимку на ковзанці зламав собі ніжку. То був складний перелом, потрібна була операція, на ніжку приладнали якийсь жахливий апарат. Братик весь час був у лікарні. Мама змарніла, під очима в неї залягли синці. Їй, напевно, доведеться звільнитися з роботи. Степанчик вже навіть не плакав, хіба що тихенько скімлив, коли йому робили черговий укол.

Якось Галя верталася з лікарні додому. Вона перетнула Михайлівський майдан і побачила сліпуче світло, яке осяяло крилату фігуру ангела на Михайлівському Золотоверхому соборі. Дівчинка вирішила зайти у собор, бо колись бувала там з бабусею Вірою. Галя купила свічку і стала думати, перед ким же її поставити. Ісус Христос і Божа Мати в церкві найголовніші, тому Галя не посміла турбувати їх. На іконі за Ісусом Христом вродливий ангел у блискучих латах розправлявся з сатаною. Він був зайнятий, тож дівчинка звернула погляд ліворуч. Там, поруч з Божою Матір'ю, стояло ангельське воїнство. Передній ангел дивився прямо на Галю, ніби хотів спитати, чого вона прийшла. Галя поставила свічку перед ангелами. Дівчинка стояла і думала, що попросити, та коли з бічних дверей іконостасу вийшов чернець, вискочила з собору.

2. НЕСПОДІВАНИЙ ГІСТЬ

Зайшовши у свою кімнату, Галя побачила на підвіконнику ангела. На диво, вона не злякалася, хоч тато був на роботі, а мама, звісно ж, у лікарні зі Стаканчиком. Ангел був спокійний і замріяний, мав світле волосся, що сягало плечей. Галя відчула, що він добрий. А ще він видався їй знайомим. Його лагідне обличчя вона вже десь бачила, як і світлі кучері навколо лиця, і схилену в задумі голову. Ангел милувався заходом сонця. Їхня квартира була на шістнадцятому поверсі, і з вікна відкривалася широка панорама: вулиця, будинки, Галина школа, а вдалині, на обрії Пуща-Водиця.

Юнак сказав називати його просто Ангел Золоте Волосся, бо його справжнє ім'я старе і не модне. Набравшись відваги, дівчинка ступнула ближче до нього і не знала, що ж питати, хоч в голові крутилося безліч думок. Їй хотілося... дива, чогось такого, що тільки ангели вміють. Раптом дівчинка наважилася спитати, хто його так назвав. Ангел відповів, що то дуже давня історія, що це сталося через хлопчика, Галиного ровесника, якого батько привів вчитися. Галі стало цікаво, яким був той хлопчик. Ангел сказав, що Галя може його побачити.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

3. ХЛОПЧИНА З МИНУЛОГО

Що трапилося далі, Галя не могла пояснити. Вони з ангелом опинилися на неозорому просторі, на кручі, під якою синів Дніпро. Місцина була мальовнича і водночас дика. На протилежному березі виднів безкрайній незайманий ліс. На кручі була галявина, а на ній – новозбудована церква. Біля її входу трудилися чоловіки. На Галину появу ніхто з них не звернув уваги, а ангел пояснив, що вона просто невидима.

На кручу вибрався рудоголовий нестрижений хлопчина в латаній-перелатаній одежі. Звали його Остап, і він приніс робітникам воду. Чоловіки були вусаті й бородаті, в довгих білих сорочках до колін, у брудних полотняних штанях. Деякі мали на собі чернече вбрання. Ангел Золоте Волосся пояснив Галі, що вони перенеслися у далеке минуле. Почувши неподалік розмову людей, Галя зрозуміла, що бачить Києво-Печерську лавру. Точніше те, з чого лавра починалася.

Потім Галя побачила, як якийсь сільський дядько привів сина – хлопчину в білій сорочці, підперезаного червоним поясом. Хлопчик був височенький, русявий, з тонкими рисами ніжного рум'яного обличчя. Поки батько пішов шукати ігумена, Остап, який щойно приніс майстрам води, почав розмовляти з хлопцем. Той розповів, що він з-під Києва, і запитав, чи справді цю церкву варяг Симон побачив у небі і навіть обміряв її поясом зі щирого золота. Остап любив багато говорити, тож почав розповідати. Галя й сама знала цю історію.

У київського князя служив варязький княжич Симон. Коли він плив до Києва, його корабель захопила на морі страшна буря. Симон почав молитися і раптом побачив у небі величну церкву. Він почув слова про те, що не потоне, а буде похований у цій церкві, яку мають збудувати. Видіння постало таке виразне, що варяг обміряв церкву золотим поясом: вона була 20 поясів завширшки, 30 завдовжки, 30 заввишки, а разом з верхом, з банею – 50. Після цієї пригоди минуло чимало літ. У 1068 році, коли на Русь напали половці, варяг Симон разом з князями Ярославичами прийшов у Печерський монастир до преподобного Антонія просити благословення перед битвою. Антоній провістив, що битва завершиться поразкою, але Симон не загине, бо має бути похований у церкві, яку збудують у монастирі. Після нещасливої битви на річці Альті Симон віддав золотий пояс святим отцям на будівництво храму. Навіть місце на церкву вказав сам Бог: прийшли в монастир четверо майстрів-греків з Царгорода, ці, що й тепер тут працюють. Вони спитали, де збудувати храм, бо їм явилася Цариця Небесна і послала збудувати храм на Русі. Тоді отець Антоній став молитися, щоб по всій землі впала роса, а там, де мала стояти церква, щоб лишилося сухо. Вранці пішла братія і знайшла суху галявину на верху гори. Наступної ночі отець Антоній став молитися, щоб, навпаки, по всій землі було сухо, а на святе місце впала роса. І знову Бог вказав оцю гору! Отець Антоній молився ще й третьої ночі. А вранці поблагословив місце під церкву, і тоді з неба зійшов вогонь, спалив кущі, розчистив галявину. Були тут і великий князь Святослав, і його дружинники, і княжий небіж Володимир. Ченці заклали під стіни часточки мощей семи святих мучеників, що їх привезли з собою греки: Артемія, Леонтія, Акакія, Полієвкта, Арефи, Якова і Федора.

Ось такі історії розповів Остап хлопцеві, а потім розказав і про себе. Він був сиротою, а ігумен Никон прийняв його сюди допомагати. Цієї весни навіть Остап став свідком чуда. Коли припливли нові грецькі майстри-художники, то оглянули церкву і, нікому нічого не сказавши, вернулися до свого човна. Хотіли втекти, гребли цілу ніч, але зранку опинилися на тому самому місці. Майстри вернулися в монастир і стали просити відпустити їх, бо вони не зможуть оздобити таку велику церкву. Вони хотіли віддати золото, яке взяли наперед за роботу. Отець Никон не розумів, хто їм міг заплатити наперед. Тоді майстри розповіли, що двоє ченців з Києва прийшли й заплатили. І описали ченців – схожих на покійних отців Антонія і Феодосія. Греків повели в келію і показали образи Антонія і Феодосія, які померли десять літ тому. Але греки впізнали їх. Виходить, що отці Антоній і Феодосій з неба дбали про монастир.

Хлопчик був вражений розповідями Остапа. Прекрасна церква, будівництво якої перетворилося на низку чудес, заполонила його уяву.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

4. ДИВО

Тим часом з-за собору вийшов старий чернець на ім'я Матвій. Він сказав Остапові, щоб не балакав, а працював. Чернець покликав за собою хлопця, назвавши його Алимпієм. Хлопець сказав, що це не його ім'я, але чернець сказав, що хлопець стане Алимпієм і в монастирі знайде славу і благодать. Коли отець Матвій подибав до пекарні, з'явився Остап і сказав, що цей чернець – Матвій Прозорливий! Як він сказав, так і буде, бо він має дар пророцтва. Хлопчина розповів, що любить малювати. Вдома малював на стінах коней, дівчат, дядьків, третій раз цього літа мусили хату перебілювати. Мати сердилися, карали, а батько привіз до печерських отців.

Нарешті з'явився батько хлопчика та ігумен Никон – літній чернець з поважною поставою й суворим лицем. Ігумен повів хлопця до майстрів, щоб випробували його вміння. Усі зайшли до церкви, Ангел Золоте Волосся та Галя також були там. Тут працювали майстри, що оздоблювали стіни. Одні чаклували над хитромудрими узорами, прикрашаючи ними стовпи, що підпирали центральну баню; інші малювали на стіні, на свіжій сирій штукатурці. Вгорі над вівтарем троє майстрів викладали образ Божої Матері з дрібних кубиків кольорового скла. Один з майстрів, сухорлявий, дуже смаглявий, напевно, один з греків, дав хлопцеві миску із темно-зеленою смальтою. Хлопець побачив, що вона має різні відтінки. Майстрові сподобалося, що в хлопця добре око. Потім хлопець отримав завдання докінчити узор на стовпі. У нього вийшло, тож його похвалили і взяли в учні. Раптом на мозаїчний образ Божої Матері впало світло, і він засяяв, аж засліпив. Над вівтарем з'явився голуб, і всі згадали про Святого Духа. Робітники, покинувши працю, молитовно складали руки і падали на коліна. Голуб то зникав, то з'являвся. Він підлітав до образів святих апостолів, сідаючи кожному то на руки, то на голову. Галя глянула на юного художника. Хлопчик стояв навколішках, притиснувши руки до грудей. Він шепотів, що пострижеться у ченці, тільки б малювати.

Ангел Золоте Волосся торкнув Галю за руку, і все зникло.

5. УСПІХ І РОЗЧАРУВАННЯ

Галя знову сиділа на краєчку ліжка в своїй кімнаті. Дівчинка запитала Ангела, що сталося з тим хлопцем Алимпієм, чи постригся в ченці, чи вивчився на художника. І що то було в соборі: Святий Дух чи звичайний голуб. Ангел сказав, що кожен бачить те, що він здатний побачити. Галя вирішила, що дива не сталося, і відчула розчарування. Дівчинка навіть вважала, що того хлопчика подобою дива заманили в монастир. Ангел сказав, що насправді сталося аж три дива: Галя перенеслася в минуле, побачила ангела і появу Святого Духа.