Ірен Роздобудько — Пригоди на островi Клаварен (скорочено)

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Авторка звертається до читача і розповідає, що цю книгу почала писати разом зі шкільною подругою Клавою, коли вони були ще у 5 класі. Почалося з того, що подруги знайшли в дамбі біля річки отвір, схожий на печеру. Дівчата уявляли, куди можна потрапити, якщо заплисти всередину цієї печери. Вони купили зошит і записували уявні пригоди: одну сторінку Клава, а одну – авторка. У цьому зошиті вони навіть записали передбачення про те, що авторка стане письменницею, а Клава – професоркою. Так і сталося. Минуло багато років. Зошит зберігся, і авторка хоче поділитися ним, щоб довести, що мрії збуваються.

Дівчата знаходять потаємну печеру і… повертають назад

Липневого ранку, коли всі ще спали, на околиці міста з'явилася висока дівчинка в окулярах. Вона мала довгу світлу косу, рюкзак і сачок на довгій палиці. Одягнена була у джинси і футболку, а на руці мала великий батьківський годинник. Звали її Клава. Вона голосно покликала свою подругу, яку звали Рено, і на балконі п'ятого поверху з'явилася дівчинка, стрижена "під хлопчика". За кілька хвилин дві подруги-п'ятикласниці вже йшли до річки. У школі Клаву дражнили через її ім'я, бо однокласникам воно видавалося несучасним. А дівчинку з іменем Рено насправді звали Ірина. Але вона ходила на фехтування, захоплювалася пригодами піратів і мушкетерів, тому у класі її почали називати хлопчачим іменем Рен. А Клава згодом вигадала це ім'я – Рено.

Прибувши на річку, дівчата почали шукати невеличкий надувний човен, який вчора сховали тут. Цей човен тато Клави позичив у друга, а дівчинка непомітно поцупила. Клава була серйозною дівчинкою, любила все обмірковувати наперед і дуже хвилювалася, що довелося вкрасти човен. Попливти човном до дамби було рішенням Рено.

Дівчата почали свою подорож і невдовзі наблизилися до високого насипу – дамби. Вона була стара і вимощена залізобетонними плитами. Були тут густі вербові зарості, і коли човен хитнувся, дівчата вхопилися за гілки. Раптом за вербами дівчата побачили справжню печеру. Річка затікала в отвір печери, вглибині чулося хлюпотіння води. Подруги трохи боялися, тому поплили назад.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Пригоди починаються

Припікало сонце, дівчата поверталися, та коли перезирнулися, то зрозуміли: треба вертатися до печери. Вони мали надію, що знову розсунувши зарості, нічого не знайдуть. Бо яка може бути печера на маленькій річці? Та отвір досі був там. Рено вирішила, що треба лягти спинами на дно човна. Потім вони ухопилися за край темної діри і човен заплив досередини. Довкола було темно, всі звуки природи зникли позаду. Згодом човен вийшов на стрімку воду. Клава знайшла ліхтарик, і дівчата побачили слизький мох з павуками, які звисали прямо над ними. Тунель поступово став значно ширший і вищий, тож пливти було легше. На стінах печери дівчата побачили дивовижні сталактити. Клава дістала зошит і заходилася докладно описувати підземну воду і початок маршруту. Потім дістала термометр і виміряла температуру води. Сачком намагалася щось зловити у воді, але нічого не знайшла. Дівчинка мріяла стати дослідником-біологом і навіть дослідила всі водойми міста. Свої спостереження за природою Клава записувала у зошити. Цей зошит вона вирішила назвати "Нотатки про подорож невідомою річкою. Рено теж мала зошит, але з малюнками. Вона чудово малювала і любила розглядати свої малюнки. Рено багато читала, тож малювала ілюстрації, а також карикатури на вчителів та інше.

Мандрівка була вже достатньо довгою, тож дівчата подумали про повернення. Клава вважала, що до них тут нікого ніколи не було. Несподівано човен винесло до величезної круглої зали. Баня над цією залою була майже круглою, її підпирали колони, а з води здіймалися камінні острівці. Вода була прозора, дно було вкрите вапняним шаром, грот здавався мертвим. Подруги побачили, що човен стоїть посередині гроту, а у стінах довкола є безліч входів. Подруги не знали, з котрого вони випливли. А куди вели усі інші отвори? Їм стало страшно. Рено крикнула, і зі стелі почали падати каплі, а потім одна із стін впала. В очі дівчатам линуло світло, а до гроту увірвався бурхливий потік, який підхопив човен. Дівчата попадали на дно човна, їх накрило бризками. Човен кидало, а потім винесло у відкритий простір.

Як дістатися додому?

Клава не розуміла, як Рено могла бути також необережною і крикнути у гроті. Дівчата боялися виткнути носа із дна човна. Вони лежали там і боялися, що на березі зібрався натовп на чолі з міліціонерами. Човен знову закрутило, бризки води впали на губи дівчат. Вони з жахом виявили, що вода солона. Дівчата виглянули і побачили, що човен пливе посеред моря. Ані міста, ані берегів, ані дамби. Клава сказала, що це, мабуть, другий бік ріки. Рено зраділа, бо все це нагадувало справжню пригоду. Вона дістала з рюкзака пакунок з бутербродами. Дівчата почали їсти, і настрій у них покращився. Рено намагалася заспокоїти подругу і казала, що вони потрапили у водосховище. Клава не уявляла, як звідси вибратися. Рено ще думала про якісь пригоди, але Клаву хвилювало те, що батьки та бабусі будуть хвилюватися за них. Раптом дівчата побачили землю і дуже зраділи.

Невідомий острів

Рено налягла на весла, щоб швидше дістатися землі. Подруги побачили несподіваний краєвид: білий пісок, пальми, густі зарості. Вода була незвичайного прозоро-синього кольору. Клава вважала, що на їхній річці такого не може бути. Може, це якась турбаза чи пансіонат? Та вони не чули, щоб на їхній річці щось таке будували. Вода була тепла, Рено здійняла галас про те, що це море. У воді дівчата побачили черепаху. Клава вистрибнула на берег і не розуміла, куди вони потрапили. Море, пісок, вдалині були гори. Рено запропонувала влаштувати експедицію, а човен сховати. Бо так роблять мандрівники, які потрапили на невідомі острови. Клава не могла повірити, що вони на справжньому острові.

Дівчата рушили до джунглів і там сховали човен у крону дерева. Вони взяли рюкзаки і рушили далі, продираючись крізь зарості. Це не було легко. Клава напружено думала і пригадувала все з ботаніки і географії. У їхній місцевості такого точно не було.

Дивна знахідка

Подруги пробиралися джунглями, які через годину перетворилися на лісосмугу. Дерева нагадували знайомі дуби і сосни. Показалися гори. Вдалині почулося дзюрчання струмка. Клава побачила кущ папороті, на якому сидів величезний коник. Він зовсім не боявся дівчат. Клава дістала зошит і почала швидко замальовувати дивну істоту. Коник не тікав і наче спостерігав, що робить дівчинка. Клава дуже захопилася, та раптом Рено закричала. Коник втік і пролетів над Клавиною головою та зник. Рено знову погукала подругу. Клава кинулася до подруги. Рено стояла на протилежному березі струмка. За спиною був вхід до печери. Клава сказала, що в печеру не полізе. Рено аж сяяла і зробила таємничий жест, мовляв, тихо, не сварися. На камені позаду стояла скринька. Рено сказала, що скринька була у цій печері. Клава переплила струмок, щоб теж поглянути на скриньку. Дівчата вважали, що всередині скарб. Скриньку перенесли ближче до берега, але спершу набрали води у порожні пляшки. Дівчатам не терпілося відкрити скриньку. На піску вони сіли під деревами і разом відкрили кришку.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Лист із минулого

У скриньці лежав жовтий сувій, у нього було щось загорнуто. Дівчата почали розмотувати і стало зрозуміло, що це довга чоловіча сорочка – на вузьких манжетах із потьмянілими перламутровими ґудзиками та широкими рукавами, з високим коміром, обшитим по краю напівзотлілим мереживом. У неї був загорнутий шкіряний мішечок. Рено витягла з нього два кинджали, телескопічну трубу й пласку шкатулку. У ній був шматок твердого картону чи, радше, дощечка, загорнута в шовковий носовичок. розгорнувши його, дівчата побачили портрет молодої і вродливої жінки. Під портретом лежав аркуш паперу. На ньому французькою мовою було щось написано. Дівчата знали французьку, тож Рено прочитала історію чоловіка, який 10 років прожив на цьому забутому Богом і людьми острові… А історія його була така. У ніч з 28 на 29 вересня 1700 року під час жахливого шторму Франсуа Андре, боцман торговельного судня "Мати Марія", та матрос Сем Бенц були викинуті на цей острів. Сем загинув під час обвалу рік тому, тож Франсуа лишився сам. Він уже помирав, коли писав цього листа, у якому просив поховати його за християнським звичаєм і сповістити про нього за адресою: Франція, провінція Бретань, селище Сен-Мало, таверна "Золота устриця", Марі Андре. Далі Франсуа описав свою історію. Він, Франсуа, та його брат Бартолом'ю закохалися в одну дівчину. Франсуа був старший і дужчий, мав більшу частину батьківського спадку, але дівчина на ім'я Марі полюбила молодшого брата. Франсуа обдурив їх. Одного разу вночі викликав на побачення служницю, переодягнуту в сукню Марі, а братові наказав спостерігати у вікно. Бартолом'ю з горя утік із дому й подався в моряки. Марі народила хлопчика. Щоб урятувати її від ганьби і бідності, Франсуа запропонував їй руку й серце. І ростив маленького Альберта як власного сина. Тепер Франсуа розумів, що вчинив злочин, обдуривши брата, який так і не дізнався, що в нього народився малюк. Тому Франсуа просив у листі оприлюднити цю історію, можливо, Бартолом'ю ще живий і не знає, що у Бретані його чекають дружина та син.

Дівчата були приголомшені листом. Клава сказала, що треба піти до пагорба і відшукати тіло Франсуа та зробити те, про що він просив. Рено вважала, що спершу треба знайти дерево і заночувати на ньому, а вже зранку вирішувати всі інші проблеми.

Перші ніч і ранок на острові

Подруги знайшли велике дерево. Клава вмостилася на четвертій гілці знизу, Рено залізла вище. На дереві було незручно, але це було безпечніше, ніж лежати на піску. Дівчата задрімали, та раптом Рено закричала: "Клаво!" Виявилося, що Рено уявила те, що зараз відбувається у них вдома.