Ксенія Ковальська — Канікули прибульців із Салатти (скорочено)

Розділ I. Про те, як сімейна рада на одній далекій-далекій планеті ухвалила важливе рішення

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

На дуже далекій планеті, яку із Землі можна побачити хіба в потужний телескоп, жило троє братів: найстарший Го, трохи менший Гоо і найменший Гооо. Ці троє подорожували безмежним Всесвітом, бо у них були канікули. А розпочалось усе з того, що десь у половині канікул мама сказала татові, що їхні діти ще ніде не відпочивали. Тато згадав, що саме цього дня виповнюється трицять років з того дня, як він під час літніх канікул вирушив у подорож на далеку планету. Вони з братами подорожували самі, без дорослих. Мама взялася за голову, відганяючи свої спогади. Вона в шкільні роки теж якось подорожувала на канікулах без дорослих. Але ж то були інші часи: у Всесвіті було спокійно, переповнені сміттям контейнери з кораблів не викидали просто в космос, ніхто не брав зіркольоти без дозволу, і взагалі, цих самих зіркольотів було мало. Тепер усе інакше.

Тато хотів, щоб діти летіли на його старому зіркольоті. Мамі ця ідея не подобалася, а в її голові крутилася дитяча пісенька: "Прощавай, матусю, прощавай, татусю, Зірколіт старенький радісно гарчить. До кінця канікул встигну повернутись. Вам від мене треба трохи відпочить". Го, Гоо та Гооо не дуже хотіли летіти на старому, обшарпаному човнику. Правда, того, що він обшарпаний, ніхто не бачив, бо корабель був покритий спеціальним покриттям, яке робило його невидимим. Цей човник подарував татові ще його дідусь, тож тепер він пишався ще більше, бо передавав його своїм дітлахам. Го уже думав, чи не сказати батькам, що у нього за літо притупилися знання і їх треба трохи підгострити. Гоо зібрався сказати, що його запросили взяти участь у змаганнях із плавання вулицями підводного міста, а Гооо просто хотів заплакати з великого горя. Проте тато випередив їх. Він сказав, що свого часу теж не хотів летіти, та це не допомогло. Діти зрозуміли, що доведеться летіти. Мама вдарила себе по лобі, відганяючи пісеньку, тож тато запропонував їй дати щигля, щоб пісенька більше не крутилася в голові.

Розділ II. Про звичайний день у житті дідуся Карпа та кізочок на ймення Каша і Ляля, які поки що не знають про існування інопланетян

Дідусь Карпо гнав двох норовистих кізочок на пасовище біля озера. Він хотів почитати книжку в затінку, а кізочки Каша й Ляля нехай роблять, що їм заманеться. Сонце стояло високо, дідусь спокійно йшов курною дорогою, ніхто нікого не підганяв. Дідусь зараз ляже в затінку, а потім до нього приєднаються Ляля й Каша. До читання кози неохочі, а от слухати – їхнє улюблене заняття. Якось Ляля вивчила першу половину абетки, а Каша – другу, відтоді кізочки почали читати оголошення та вивіски. А нещодавно біля села поставили бігборд, на якому писало, що треба охороняти природу. На ньому була зображена галявина, веселка, всілякі тварини і птахи. Як охороняти природу, на бігборді не писало. Ляля й Каша довго думали, як же це – охороняти природу. Дідусь сказав, що це дуже серйозна тема і вони все одно не зрозуміють. Кізочки часто бігали подивитись, чи бігборд не вилиняв на сонці, чи не змило дощами веселку. Проте він стояв як новісінький.

От і цього разу кози побігли перевірити, як там справи з охороною природи. Біля бігборда зупинилась машина, з неї вийшли люди, розстелили на траві скатертину, стали їсти-пити. Ляля з Кашею цього не любили, бо після людей залишалося багато сміття. Кози вже зібралися влаштувати прибульцям кориду, але їх покликав дідусь: "Го-го, коза, го-го, сіра!". Він завжди так кликав, бо коли був молодим і на Різдво та Старий Новий рік ходив щедрувати-колядувати, то була така щедрівка. З роками щедрівка забулася, в пам'яті залишились тільки слова: "Го-го, коза, го-го, сіра!".

Колись дідусь Карпо займався стрибками з жердиною, грав на гітарі та любив шоколадне морозиво. З тих часів у нього залишилася любов до морозива і прихильність до молодіжного одягу. Подружки Ляля і Каша були приблизно одного віку. Ляля – білявка з зеленими очами. Вона мала невеличку, делікатну борідку, зґрабний хвостик та маленькі ратички. Це було тендітне та елегантне створіння. На шиї вона носила мідного дзвіночка з вибитим іменем "Ляля". Він з'явився у дідуся давно й невідомо звідки. А коли слідом за ним з'явилася коза, то не було іншого виходу, як назвати її Лялею. Каша була козою невідомої масті. Лискуча чорна спинка, руді боки та сіра морда, на якій були білі зірочки. На зріст Каша була трохи більшою за Лялю та гладкішою, вдачу мала сентиментальну. На шиї Каша також мала дзвіночка зі сталі. Дідусь купив Кашу вже з ним. Спочатку, коли він привів козу з базару і сів снідати, то зовсім не мав апетиту. Все думав, як би це козу наректи. І тут бабуся принесла йому тарілку гарбузової каші. Дідусь вирішив так і назвати козу, але слово "гарбузова" не прижилося, тож лишилося коротке ім'я – Каша.

Розділ III. Про те, що можна побачити, подорожуючи Всесвітом на старому міжпланетному човнику

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Керувати зіркольотом було зовсім нескладно. Треба було лише кидати оком на екран та прилади. Брати могли розглядати різні місця, але про те, щоб посадити корабель на якійсь планеті, вийти з нього і прогулятися, не могло бути й мови. Їм сподобалася планета, що мала п'ять материків. Брати мали ще дідусеву мапу цієї планети. Щоправда, з тих часів багато що змінилося: лісів поменшало, деякі озера пересохли, але з'явилось багато доріг, по яких мчали авто. Корабель трохи повисів над містами Гарміш-Паркен-Кірхеном, Кіншасою, Йоганнесбургом, Жмеринкою та Івано-Франківськом. Чомусь саме ці міста з висоти і зблизька видалися братам вартими уваги. Проте їм сподобалися території, віддалені від міст, де природа живе своїм життям. Корабель висів над зеленим полем з маками і конюшиною. Це було саме над тим місцем, де ріс розкішний кущ бузини, під яким сидів дідусь та стояли дві кози, поклавши голови йому на плечі. Дідусь читав уголос книжку, кози уважно слухали. Інопланетяни досить довго спостерігали за тим, що відбувалося внизу. Нарешті дідусь заснув, сховавши книжку під сорочку. Кози чекали, щоб якось забрати книжку, бо обожнювали жувати сторінки. Коли козам набридло стояти над сонним дідусем, вони почимчикували полем у пошуках пригод. Го, Гоо та Гооо дуже хотіли побачити, в яку ж це пригоду попадуть Ляля з Кашею. Кози йшли в напрямку бігборда. Ляля мала надію видряпатись на самий верх. Тільки-но вони дісталися бігборда, як дідусь покликав: "Го-го, коза, гоо-гоо, сіра! Гооо-Гооо!". Козам хоч би що, зате на кораблі зреагували блискавично.

Розділ IV. Про те, як троє братів-інопланетян порушили дане батькам слово

Розглядаючи крізь скло Землю, Гоо прислухався до навколишніх звуків. Несподівано він зірвав із голови навушники і насадив їх на голову Гооо. Той трохи послухав і натягнув навушники на голову Го. Всі троє були трохи налякані, здивовані, а найбільше – приголомшені. Хтось їх кликав, хтось знав їхні імена!

Гооо був наймолодшим, але йому навіть на думку не спало, що можна порушити слово, дане батькам. Посадити корабель на чужій планеті – мрія кожного міжпланетного екіпажу, кожного мандрівника, незалежно від віку і досвіду. У навушниках знову пролунало: "Го-го, коза, Гоо-гоо, сіра! Гооо-гооо!" Брати ніяк не розуміли, як на цій планеті про них довідалися. Го як найстарший сказав, що треба попросити поради у батьків. Гоо відповів, що ті накажуть негайно повертатися. Та брати мали підстави сісти на Землю, бо було все зафіксовано: і голос дідуся, і час, коли він покликав, і на мапі траса подорожі нанесена. Ніхто не буде сумніватися, що все чесно. Брати були готові паркуватися біля куща бузини, а зв'язатися з мамою, татом і бабусею – то пізніше, встигнеться. Човник хитнувся і став потихеньку спускатись. Торкнувшись землі, він м'ячиком покотився по зеленому полю, тому що старі моделі човників котилися.

Розділ V. Про те, як зустрілися дві цивілізації

Каша з Лялею стояли біля бігборда і думали, як видертися по ньому ближче до неба. Кози могли вилізти і на вербу, і на яблуню з грушею, і на дах сарайчика. Каша стала біля стовпа, Ляля стрибнула їй на спину, та раптом дідусь прокинувся і закричав: "Го-го коза, гоо-гоо сіра!" Як завжди, вони спробували не зважати, але дідусь не вгавав. Тож кози пішли назустріч дідусеві, а дідусь ішов назустріч їм. Зненацька усі зупинилися, бо побачили три маленькі фігурки, вбрані в зелену в облипочку одежу, з зеленою шкірою і сумними очима. Прибульці виглядали так, як виглядають усі жителі планети Салатта, з якої вони прибули. Невисокі на зріст (на їхній планеті навіть дорослі були не вищі за наших другокласників), із зеленою шкірою. Коли хто з них хворів, шкіра ставала блідою, але хвороба минала, коли вони перебували на свіжому повітрі. Голови у них були досить великі – загострені донизу і дещо приплюснуті зверху. Вух не було зовсім, замість них – ямочки. Вони мали дуже гарні очі: великі, трохи розкосі, темно-карі і сумні-пресумні. Так би здалося землянам, але насправді суму в очах не було, інопланетяни взагалі рідко сумували. Носи були такими малесенькими, що про них навіть ні чого сказати. Роти не мали губ. Ще були у них руки і ноги. Вдягнені були у щільні комбінезони. Були вони десь на дві голови нижчі за дідуся і трохи вищі за Лялю з Кашею.

Дідусь зрозумів, що це інопланетяни. Він не боявся, бо поруч із ним стояли кози. Ляля з Кашею про зустріч з інопланетянами не мріяли, бо навіть не знали про них. Кози подумали, що природу може й треба захищати саме від цих створінь, тож пішли в наступ. Дідусь намагався вхопити їх за карк, щоб вони не наставили зелененьким синців. Го сказав, що вони почули, як їх кличуть на імена, тож вирішили, що тут хтось потребує допомоги. Дідусь не розумів, коли ж він кликав їх, але боявся виглядати розгубленим і негостинним. Козам було жаль, що вся увага дідуся звернена на прибульців, тому Ляля повалилась на бік, а Каша пішла танцювати. Але дідусь навіть не зауважив цього спектаклю.